Міністерка освіти пропонує позакривати малокомплектні школи

Блог редактора

 

 

Новий 2020 рік розпочався з переживань багатьох громадян України щодо наслідків «новацій» нинішнього уряду та парламенту. Зокрема, в тривозі – й немало вчителів загальноосвітніх шкіл: стосовно  грядущих проблем в освітній галузі. І ось чому.

Ганна Новосад – наймолодший міністр в сьогоднішньому уряді (нар. 1990 р., до речі, вона не має фахової педагогічної освіти) – вже у перші місяці своєї роботи на цій посаді  заявила, що в Україні більше вчителів, ніж потрібно на таку кількість учнів, яка є на сьогодні. За її словами,  насамперед це стосується сільських шкіл, учнів яких  планується переводити в опорні школи, а нині існуючі в селах  малокомплектні навчальні заклади – позакривати.  Це потрібно, на її погляд, ще й для того, щоб підняти зарплати вчителям…

В інтерв’ю “Радіо Свобода” на початку жовтня минулого року Новосад розповідала, що середня вартість підготовки одного учня становить 21 тис. грн, а в малокомплектних школах ця сума сягає 100 тис. грн. Утім, період, за який ця сума використовується, міністерка не назвала. “Це неефективне використання коштів. Тому потрібно працювати над мережею, її оптимізувати і робити так, щоб діти мали доступ до кращих шкіл. Це можуть бути опорні школи, щоб вони могли до них дістатися і мати доступ до кращих освітніх послуг. Слід вивільняти кошти на підвищення зарплати й на облаштування кращого освітнього простору”, – заявила тоді Новосад.

Вчительська спільнота відразу ж різко й негативно відреагувала на таку заяву свого міністра. 29 жовтня кілька тисяч педагогів з різних областей України пікетували Верховну Раду, щоб висловити  свій протест. Зокрема, й проти поправок до закону про середню освіту, внесених на розгляд парламентарів. Ці поправки  передбачають скасування навіть тих невеликих преференцій, котрі мають вчителі (а це надбавки за перевірку зошитів, класне керівництво, вчені звання тощо). Проте найголовніше, що викликало обурення і активний протест, – рішення зробити робочий тиждень для педагогів 40­годинним.

Крім того, протестувальники   нагадували міністру й про те, що в Україні сьогодні більшість вчителів – пенсійного і передпенсійного віку, отож,  перш ніж викидати їх за борт, потрібно підготувати молодих. Але випускники педвишів досить рідко йдуть в школу, а найкращі – залишають не тільки школу, але й країну. Анонсувати великі зарплати легко, заявляли пікетувальники, але виплачувати їх за рахунок скорочення кількості вчителів – це в умовах нинішньої ситуації в Україні неправильно, м’яко кажучи.

А ще  вказували своєму міністру  на те, що в усьому світі прагнуть зменшувати кількість дітей в класах: щоб дати можливість учителеві краще працювати на уроці з кожним учнем. Навіть ще в минулому столітті влада прагнула відкривати школи в селах, а не закривати їх, як сьогодні, прикриваючись красивим словом “оптимізація”.

– Чи створені на сьогодні умови для пропонованих реформацій? З цим запитанням я звернувся до начальника відділу освіти Іванківської РДА Вікторії Дегтяр. І ось що почув з її вуст.

– Опорні школи повинні мати і відповідну – сучасну – матеріальну базу для навчання більшої кількості учнів,  і педагогічний штат. Має бути добре налагоджене безперебійне транспортне забезпечення – для підвезення дітей і вчителів до школи й додому. А ще – слід вирішувати безліч інших питань, й усі вони – не менш важливі.

Декому здається, що коли школа мала – вчитель менш навантажений, – говорить вона. – Але це не так. Бо і  у великих школах, і в малих вимоги до педагогів однакові: усі мають працювати на результат. Економити на цьому не можна, вважаю. Бо вчитель готується однаково до уроку, на якому присутні й 30 учнів, і 15 чи 10. Це не лише кричуща несправедливість, це ще й соціальне приниження сільських вчителів. Бо в містах, звичайно, картина  наповнюваності класів інша…

– А перед цим звучали популістські обіцянки, що вчителям  підвищать зарплату в 2020­му році до рівня чотирьох мінімальних. Попередній очільник уряду взагалі говорив  про 4 тисячі доларів… Тепер заявляють, що  робитимуть це не раніше 2023­го року. І що зарплата вчителя вже має залежати від кількості учнів…

– Взагалі, такі підходи – з однією міркою до всіх – я вважаю неправильними. У нашому районі, наприклад, також  не вистачає вчителів­предметників, отож декому з них доводиться працювати за сумісництвом  в інших школах. Уявімо: педагог викладає у «великій» Іванківській школі й ще в якійсь «невеликій» в одному із сіл  (маємо немало таких фактів). То що, за аналогічні уроки йому треба буде платити по­різному: в більшій школі – більше, в меншій – менше?.. Але ж вчитель готується до них однаково ґрунтовно і відповідально! То чи  захоче  він працювати на подібних умовах?..

…Слухав я свою співрозмовницю й порівнював такі – не до кінця, безперечно, продумані –  підходи до реформування системи освіти в Україні (а воно ж має передбачати  безумовне покращення, а не проблемне загострення ситуації в загальноосвітній школі!..) з підходами сьогоднішніх можновладців до інших важливих питань, земельних – у тому числі. Де також  спостерігається   бажання   одним махом  здійснити серйозні кардинальні перетворення, не провівши заздалегідь належної  всебічної підготовки до цього – організаційної, правової, економічно­фінансової. А особливо – роз’яснювальної роботи серед населення.

Зараз оплата праці педагогів – погодинна: базове навантаження становить 18 годин на тиждень. Досить поширена робота на півтори, а то й більше, ставки (через невелику зарплату) перетворює вчителя у людину, якій складно займатися творчістю, креативом.  Тож чи не перетворить вчителя  це 20­годинне навантаження  на простого робітника, який працює, образно кажучи,  на конвейєрі?..  Невже люди, які  пропонують подібне, взагалі не мають уявлення про працю педагога, про його постійне емоційне і фізичне напруження, про те, що робота педагога полягає не тільки в годинах, проведених у стінах школи, а поширюється і на його вільний час вдома, на вихідні та свята? Адже це  і його власна  підготовка до уроків, і перевірка зошитів та самостійних робіт, й участь у позашкільній роботі – у додаток до тих самих  годин “на ставку”.

Вкрай дивною виглядає і  пропозиція  про переведення педагогів передпенсійного віку на строкові договори. Виходить, що за всі роки, віддані  праці в школі, “подякують” таким вчителям  тим, що повісять над ними Дамоклів меч звільнення?. І все це – на тлі заробітних плат, які далекі від середніх по країні.

А хто з вас, шановні читачі, а особливо – вчителі району,  думає інакше? І як саме?

З готовністю опублікуємо  ваші міркування з цього приводу на сторінках «Трибуни праці». Давайте разом «лупати цю скалу»  спроб занадто легкого вирішення надзвичайно серйозних питань  життя нашого суспільства  простими, не до кінця продуманими методами.

Павло СМОВЖ.