ЗАПІЗНІЛЕ КОХАННЯ МОЄ
Запізніле кохання моє,
Ну чому ж ти таке запізніле?
Я вдивлялась в обличчя твоє,
А заглянути в серце хотіла.
Запізніле кохання моє,
Я признатись тобі зараз мушу:
Чую кожнеє слово твоє,
А почути твою хочу душу.
Запізніле кохання моє,
Не даєш мені спати щоночі –
Чую поруч дихання твоє,
Бачу поруч твої рідні очі.
Запізніле кохання моє,
Як же пізно з тобою зустрілись!
Та теплом тим, що Бог нам дає,
Одиноких два серця зігрілись.
***
Зустрілися з тобою знову –
І одне в одного вдивлялись.
Неспішно завели розмову…
Вся наша юність пригадалась.
Згадались ночі і серпанки,
І перші зустрічі згадались,
І як ми, стоячи до ранку,
Біля берези цілувались.
Згадалось жито і колосся,
Червоні маки пригадались,
Латаття біле у волоссі…
І ми до ранку цілувались.
Роки так швидко промайнули,
А ми назавжди розлучились.
Та поцілунків не забули,
Хоча береза й похилилась.
Наталія ЛІТОШ,
с. Губин.