ЗАПІЗНІЛЕ КОХАННЯ МОЄ

 

Запізніле кохання моє,

Ну чому ж ти таке запізніле?

Я вдивлялась в обличчя твоє,

А заглянути в серце хотіла.

Запізніле кохання моє,

Я признатись тобі зараз мушу:

Чую кожнеє слово твоє,

А почути твою хочу душу.

Запізніле кохання моє,

Не даєш мені спати щоночі –

Чую поруч дихання твоє,

Бачу поруч твої рідні очі.

Запізніле кохання моє,

Як же пізно з тобою зустрілись!

Та теплом тим, що Бог нам дає,

Одиноких два серця зігрілись.

***

Зустрілися з тобою знову –

І одне в одного вдивлялись.

Неспішно завели розмову…

Вся наша юність пригадалась.

Згадались ночі і серпанки,

І перші зустрічі згадались,

І як ми, стоячи до ранку,

Біля берези цілувались.

Згадалось жито і колосся,

Червоні маки пригадались,

Латаття біле у волоссі…

І ми до ранку цілувались.

Роки так швидко промайнули,

А ми назавжди розлучились.

Та поцілунків не забули,

Хоча береза й похилилась.

Наталія ЛІТОШ,

 с. Губин.