ЇЇ ПОЕЗІЯ – ЯК СВІТЛИЙ ПРОМІНЬ
Ще будучи школяркою Горностайпільської середньої школи, колись Чорнобильського, а після аварії на ЧАЕС – Іванківського району, Наталка часто бігала до мами на роботу – у бібліотеку: любила книжки, особливо – художню літературу й вірші. Й тоді ж сама пробувала їх писати. Після закінчення школи дівчина поїхала до Києва: вступила в поліграфічне училище. І коли був вільний час, писала вірші – цілий зошит ними списала. Та його, як це не прикро, хтось украв. Звісно, було шкода. Але заспокоївшись, юна поеткаоптимістка махнула на всю ту біду рукою: «Якщо вкрали – то, мабуть, комусь сподобалися! Захочу – ще напишу…» – подумала про себе. Але, вийшовши зразу після училища заміж, повернулася в село і зайнялася домашніми справами: сім’я, город, господарство.
Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.
Тетяна РЯБОКЛЯЧ.
На знімках: Наталія ЛІТОШ; такий вигляд має її поетична збірка, що вийшла нещодавно.
ДОРОГИ
Знов задощило. І повзуть дороги –
Такі блискучі й чорні, мов в’юни.
Десь там вони розходяться, за рогом…
Мене куди ж бо приведуть вони?
Одна з них кличе: «Йди хутчіш направо –
Тоді, як сир у маслі, будеш жить,
Багатство загрібати будеш жваво,
Косою «бабки» зможеш ти косить».
А друга манить: «Йди мерщій наліво –
Зі мною швидко любощі знайдеш,
У ліжку будеш ніжитись грайливо
І «чувака» крутого заведеш».
А третя? Мовчки стелеться прямою!
Так що ж робить? Куди мені іти?
Моя мета – косить «бабло» косою
Чи, може, олігарха віднайти?..
Та ні! Лежить моя дорога прямо,
Туди, де рідна хата і бузок.
Там десь мене чекає люба мама
І карточку хова за образок.
Туди, де рідні верби і покоси,
Куди вертають пташечки здаля,
Де ранком випадають чисті роси
І пахне хлібом матінказемля.
Мені туди, де ранньою весною
Заквітне ніжнобілим цвітом сад.
Зажди, Країно! Я іду з тобою!
Лиш по прямій! Не можна нам назад!
А ПОРУЧ ІДЕ ВІЙНА…
У львівській кав’ярні п’ю каву
З корицею. Дуже смачна.
На осінь дивлюся лукаву,
А поруч іде… війна.
В кіно йду – весела картина,
Дивлюся її не одна.
Сміюсь, мов маленька дитина,
А поруч іде… війна.
Гуляю по Празі, щаслива –
Казкова, цікава вона.
Пуд щастя, емоцій злива,
А поруч іде… війна.
Кохаю я, ще і кохана –
Життям надихаюсь сповна.
Та в серці у мене рана,
Бо поруч іде війна.
За землю свою боюся!..
На скронях моїх сивина,
І Богу щодня я молюся:
Хай закінчиться війна!
ЧАЙ ЗІ ЗВІРОБОЄМ
Осінь. Вечір. Камін.
Двоє. Вона і він.
– Будеш чай?
– Буду.
– З цукром, лимоном, ромашкою?
– З тобою, моєю пташкою!..
Іскри. Вогонь. Палає.
Він її обіймає:
– Будеш чай?
– Буду.
– З вишнею а чи з малиною?
– Буду з тобою, єдиною.
Плечі. Волосся. Вуста.
Плед. Подушка. Тахта.
– Будеш чай?
– Буду.
– З трояндою чи звіробоєм?
– Буду, жадана, з тобою.
Ніч коханням дмухнула –
Двоє про чай забули…
ВЕСНА
Весна співає голосом пташиним
І бігає, мов ящірка прудка.
Всміхається комахами з калини,
Шле сонечком привіт ізвисока.
Немов метелик, крильцями махає,
Зозулею відлунює: «Куку!»,
Дощем веселим вулиці вмиває,
Палахкотить трояндами в садку.
Вона вдягла з акації сережки,
Мов та дівчина, вбралася в вінок,
В степу знайшла загублену вже стежку –
Побігла. Там зустрів її струмок.
Замилувалась на гарненьку вроду,
Побачила хмаринку десь на дні…
Ще не була така щаслива зроду –
Настали ж бо її, весняні, дні!
Я ЗАВТРА БУДУ ПРОСТО ЖИТИ
Хтось мене запитав:
– Що робитимеш завтра?
Я здоров’я в Небес попрошу,
І натхнення – для того,
щоби вірші писати,
Адже я і сьогодні пишу!
Хтось мене запитав:
– Що робитимеш завтра?
Я про це достеменно не знаю.
Проте знаю одне:
буду палко кохати,
Адже я і сьогодні кохаю!
Хтось мене запитав:
– Що робитимеш завтра?
Кожну мить – уві сні й наяву –
Буду жити щасливо.
І це істинна правда,
Адже я і сьогодні ЖИВУ!
ХАЙ ЗРАДИ НЕ БУДЕ
Що таке зрада –
Не знайте, люди!
Це – камінь в спину,
Це – ніж у груди.
Це – коли душу
Твою зім’яли,
Це – як Ісуса,
Тебе розп’яли.
Це – коли кров’ю
Твоєю вмились,
Серце порвали –
І не скривились.
Це – коли страшно
І коли гидко,
Це – коли сохнеш,
Як в спеку квітка.
Це – коли мрії
У порох стерті…
Тому що зрада –
Страшніше смерті.
Що таке зрада –
Не знайте, люди,
Хай в ваших долях
Її не буде.
Наталія ЛІТОШ.
с. Губин – м. Запоріжжя.
(Із збірки поезій «Чай зі звіробоєм»).