«РЕЖИМ  ОЧІКУВАННЯ» БУВ  ТИМЧАСОВИМ. І  ЩО ДАЛІ?..

Блог редактора

Давненько вже збирався розповісти читачам  газети про деякі події, пов’язані з релігійною ситуацією в районі. Та все відкладав, сподіваючись, що вона хоч трохи  конкретизується, стане зрозумілішою. І ось нарешті маю на руках  окремі факти, що дають підстави для певних висновків та розуміння процесів, що відбуваються сьогодні в Україні. Тим більше, що й багатьох мешканців Іванківщини цікавлять такі питання й вони хочуть мати інформацію про них.

Нещодавно  один з жителів нашого селища  звернувся через  Фейсбук до мене із запитанням, чому я перестав висвітлювати проблеми, що виникли у зв’язку з підпорядкуванням  та відправленням богослужінь членами  двох місцевих релігійних громад – УПЦ,  яка раніше писалася з обов’язковою приміткою (МП), та ПЦУ. До речі, перша з названих – згідно з відповідним українським законом – тепер має називатися РПЦ в Україні.

Відповідь моя з цього приводу може бути і простою, і дуже непростою водночас. Якою є й релігійна  ситуація в Україні.

В Іванкові вона полягає в тому, що значна кількість місцевих прихильників ПЦУ (а це сотні людей!) ставлять резонне питання щодо  почергового проведення богослужінь у Храмі Божому,  збудованому свого часу, в основному, за державні кошти  по одній з Чорнобильських програм. Але це бажання, як на кам’яний мур, наштовхується на безкомпромісне небажання РПЦ в Україні  (а значить – і священнослужителя  та парафіян цього храму) навіть слухати подібні пропозиції. Чому? Це окрема тема розмови. Та й писав я про це вже раніше. Лише нагадаю: саме так – РПЦвУ –  має називатися згідно з прийнятим ВРУ законом дотеперішня УПЦ (МП). Хоч цього й не хочуть визнавати ні в Москві, ні прихильники митрополита Онуфрія в Україні…

Більше  того, з благословення своїх  вищих ієрархів, настоятель іванківської церкви Лонгін, навпаки («з Божою поміччю» мабуть), – сам рішуче пішов «у наступ»… Для цього було підключено одне із столичних адвокатських об’єднань, юристи котрого стали добиватися відкриття кримінальних проваджень щодо людей, які з патріотичних міркувань брали активну участь в процесі  релігійного самовизначення вірян в Іванкові та районі. Тим самим місцевим поліцейським докинули  немало роботи!.. В результаті торік було відкрито близько  десятка (!) таких кримінальних проваджень. І коли  поліція припиняла котресь через відсутність будь­яких  правопорушень – в т.ч. й з мого боку особисто,  а також  редакції та газети, – то на їх місці виникали інші… (Так  уже в нас нині передбачено законодавством: спочатку треба відкрити провадження, а потім, розібравшись, або закривати, або «розкручувати» далі).

А тут ще й ситуація в  державі дещо змінилась у зв’язку з переформатуванням влади на найвищому рівні. Тож багато хто, навіть із священнослужителів, передбачаючи можливу зміну логіки розвитку подій,  поставив себе, скажемо так,  в «режим очікування»… Яскраве свідчення цього – поведінка деяких чиновників у Київській облдержадміністрації,  наділених правом реєструвати статути релігійних громад та їх нових редакцій в разі якихось змін у них. З літа минулого року пролежали там  без будь­якого руху документи релігійної громади Свято­Троїцької парафії Київської єпархії УПЦ  с. Сукачі (настоятель  В. Ковальський), віряни якої  на своїх парафіяльних зборах ще 4 квітня 2019 року вирішили підпорядкуватися Православній Церкві України під очільництвом Єпіфанія. Та лише 12 лютого ц. р. розпорядженням  КОДА було зареєстровано  нову редакцію  Статуту цієї релігійної громади та внесено відомості про неї – з правовим статусом юридичної особи – в Єдиний держреєстр підприємств та організацій України.

Тобто, нарешті процес визнання законних бажань вірян – патріотів України відновився й на Київщині. Найближчим часом, як стало відомо, будуть також зареєстровані нові редакції статутів релігійних громад  ПЦУ сіл Тетерівське та Варівськ. Там же, в КОДА,  очікують  реєстрації нові редакції статутів РГ ПЦУ з Кухарів, Іванкова, Обухович.

Готуються  також документи для реєстрації нової релігійної громади ПЦУ в Жміївці.

До речі, в нашому районі лише один священник та деякі його парафіяни – в Коленцях – вирішили підтримувати позицію патріарха Філарета…

А що ж стосовно згадуваної вже  церкви промосковського спрямування в Іванкові?

Зважаючи на  необхідність прийняття компромісного рішення щодо використання Храму Божого обома парафіями – РПЦ в Україні та ПЦУ – депутати селищної ради вирішили встановити деякі  невідомі, але потрібні для них обставини. Й з цією метою в липні  минулого року письмово (тобто, офіційно) запропонували настоятелю надати їм відповідні документи для підтвердження права власності на будівлю церкви. Проте з якихось міркувань (видно, таки вагомих) він їх не надав. І тоді на сесії було прийнято рішення опублікувати в райгазеті повідомлення про те, що селищною радою виявлено та взято на облік безхазяйне (є такий термін) нерухоме майно (будівля культової споруди) за адресою: смт Іванків, вул. Толочина, 96. «Можливі власники, – вказувалось в тому оголошенні, – мають змогу протягом року з дня взяття на облік звернутися з підтверджуючими правовими документами до Іванківської селищної ради для зняття його з обліку як безхазяйного».

Одночасно селищна рада стала самостійно розшукувати  відповідні документи. Через деякий час виявилось, що приміщення церкви на праві колективної власності належить (цитую) «Іванківській православній общині Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ».  Відповідне Свідоцтво за підписом тодішньої селищної голови Л. Андрієвської було видане на підставі рішення виконкому селищної ради №254 від 10 вересня 2002 року. Проте цей документ і досі архімандрит Лонгін уперто не пред’являє сьогоднішнім депутатам. Невже його стримує від цього скорочений варіант абревіатури УПЦ – без діючого в ті роки  обов’язкового  уточнення, що конкретно вказувало, якому патріархату підпорядкована парафія – Київському чи Московському?..

Незрозумілим є і той факт, що  будівля не внесена в Держреєстр речових прав на нерухоме майно. Слід сподіватися, що юристи розберуться і в причинах цього.

А загалом вона – релігійна ситуація в Україні – дуже непроста. Та ще й постійно і активно підігрівається з боку сусідньої держави… Отож ми  довгі десятиліття – це  в кращому випадку – будемо спостерігати напруження в українському суспільстві  ще й з такого приводу теж. На жаль.

Павло СМОВЖ.