ДІЙСНО, ВСЕ В ЦЬОМУ  СВІТІ ВІДНОСНО…

Блог редактора

Післязавтра, 26 квітня, в Україні та навіть  у світі дуже багато людей – кожен по своєму – відзначатимуть чергові роковини Чорнобильської катастрофи 1986 року. До якої вони тим чи іншим чином причетні. В основному – як ліквідатори тієї техногенної аварії. Бо для переважаючої решти – то вже давно не подія, варта уваги… На жаль.

У нашому районі, територією якого (поки що…)  є й 30-кілометрова зона навколо ЧАЕС, ця дата – особливо боляче-близька  для більшості  моїх земляків старшого віку. Які безпосередньо пережили ті трагічні події й до кінця днів своїх закарбували все те у  пам’яті.

«Трибуна праці» завжди присвячувала цьому періоду нашої історії (не лише поліщуків) різнопланові тематичні публікації, об’єднувало котрі одне – пам’ять про безголовість одних (а їх, на щастя, завжди – меншість) і самопожертву в ім’я врятування від ще гіршого мільйонів людей на всій, без перебільшення, планеті – інших… Не виняток – і цього разу: підготували відповідну добірку різнопланових матеріалів. Але продемонструємо нині дещо відмінний від попередніх років підхід. Разом зі спогадами-нагадуваннями про ту – вчинену людськими руками! – катастрофу планетарного масштабу наша газета публікує сьогодні й важливу інформацію для роздумів, котру дають деякі вузькопрофільні й не заполітизовані  наукові дослідження.

Про що я? А розгорніть газету й ознайомтесь з матеріалами її 4-5 сторінок. Упевнений: тривожних запитань і роздумів у кожного вдумливого, тверезомислячого читача – як і в мене – виникне немало. На жаль, сьогодні ми не можемо отримати відповідей на  них, навіть простих: не до таких турбот і проблем сьогодні  управителям нашої держави – внутрішнім і зовнішнім… А відтак, і всім іншим, хто б міг впливати на подібні речі!..

Правда, й ми, прості («маленькі» – пам’ятаєте таке визначення «електорату», що часто вилітало з   вуст одного з попередніх наших президентів?..) українці, теж багато в чому винні самі. Бо, погодьтесь, хіба не з нашого – фактично, пасивного – потурання маємо немало сьогоднішніх проблем у своєму житті?..   Ну так, в чомусь нам просто не повезло, це маємо об’єктивно визнати. Але ж і масова активна, справді  громадянська, позиція нашого суспільства могла б  не допустити того, що маємо сьогодні!..

Ну чому ми такі: все сподіваємось на «доброго дядю» замість того, щоб самим впливати на державотворчі процеси?!. Чому ми мовчки й байдуже дозволяємо все далі відтискати себе – Україну – на задвірки і європейської, і світової цивілізації?!.

Але це вже я переходжу до  аналізу нашого політично-економічного сьогодення. І це – окрема тема болючої розмови. Повернемось до неї пізніше. Бо тут хочу просто пояснити позицію редакції в локальному питанні. Проте без екстраполяції чорнобильських проблем на загальнодержавні, як видно, не можна обійтись: всі вони тісно зв’язані в один тугий і великий клубок…

Будемо ми рішуче розрубувати його чи нас влаштовує все, що маємо сьогодні?..

Павло СМОВЖ.