ЧИ МАЮТЬ ПРАВО НА ПОМИЛКУ ДЕПУТАТИ, СУДДІ, ВСІ МИ?..
Футболки з написом «Маю право на помилку», в котрих «флешмобили» нещодавно деякі народні депутати України навіть у стінах Верховної Ради, якщо не увійдуть в історію українського парламентаризму, то міцно засядуть у пам’яті усіх нас, їхніх виборців. Як приклад ставлення законотворців до своїх державних обов’язків…
А чи мають право на помилку інші представники влади в нашій державі? Зокрема, судді при виконанні ними правосуддя іменем України? Переконаний, що кожен з читачів нашої газети має свою точку зору на такі речі. Не коментуватиму дій суддів Іванківського районного суду, лише розповім коротко про три справи, котрі нещодавно тут розглядалися. Вони – актуальні: про порушення вимог карантину, запровадженого в Україні з приводу коронавірусу.
Зокрема, судді О.П. Гончарук в судовому засіданні 21 квітня ц.р. довелось досліджувати документи, приєднані до протоколу, що надійшов з Іванківського відділення поліції. Його було складено з приводу здійснення 22 березня ц.р. – в період карантину – релігійного обряду настоятелем іванківської церкви Ю.М. Дімітрієвим за участі, як зазначали поліцейські, значної кількості вірян. (Що нині заборонено постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19»). Суддя прийшла до висновку, що (цитата) «справа підлягає закриттю за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 443 КУпАП», виходячи ще й з того, що священник свою вину не визнав, а в поліцейському протоколі «не зазначено, що релігійний обряд проводився за участі значної кількості людей»…
Свою гуманність ця суддя продемонструвала і в ході розгляду іншого поліцейського протоколу, складеного з приводу роботи в період карантину магазину «Рибацький» по вул. Київській, 18в. Його продавчиня (цитую) «здійснювала продаж знаряддя для лову риби, чим порушила заборону, викладену в п. 3 розділу 6,7 постанови КМУ від 11.03.2020 р. №211». Проте, мотивуючи тим, що продавець «є лише працівником, а не безпосереднім суб’єктом, що здійснював згадану в протоколі діяльність», суддя О.П. Гончарук також постановила справу «закрити на підставі ст. 247 ч. 1 п.1 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення».
Проте є в нас і приклад інший в цій темі – суворого застосування закону. Того ж таки 21 квітня суддя Н.А. Тетервак розглядала матеріали справи про притягнення до адмінвідповідальності оцінювача (касира) закладу ПТ «Ломбард «Столичний» в Іванкові. У протоколі, наданому поліцейськими, зазначалося, що касир не припинила роботу в період карантину та «здійснювала продаж техніки і ювелірних виробів». І хоч жінка свою провину не визнала, суддя дійшла висновку, що її вина повністю підтверджується матеріалами справи. Тобто, що у формі прямого умислу допущено грубе порушення карантинних заходів. Тому постанова була безкомпромісною: «…визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 443 КпАП України та застосувати до неї адмінстягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави. Стягнути… судовий збір в сумі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп. на користь держави».
Пізніше, в ході проведених рейдівперевірок здійснення в районі визначених карантинних заходів, іванківські поліцейські зафіксували ще цілий ряд аналогічних порушень. Проте немає впевненості, що винних у недотриманні вимог уряду (спрямованих на нерозповсюдження коронавірусу COVID19, тобто, турботу про здоров’я і життя українських громадян!) будуть обов’язково карати згідно із законодавством. Суб’єктивність – вона всім притаманна… В т.ч. й поліцейським та суддям теж.
Заради справедливості слід зазначити, що значна кількість українців всетаки легковажно ставиться й до цієї хвороби (а значить – до власного здоров’я), й до законів своєї держави, й до заходів, що вживаються. А тому – й критика дій уряду та Президента з цього приводу лунає, й обурення процесами, які інакше й не назвеш, як мародерством на пандемії, чуємо, й незастосування сили законів до тих, хто наживається під час загальної біди, бачимо.
Хоча немало в нас і переляканих цією хворобою: такі ведуть себе поіншому – як ось у Нових Санджарах та інших містах і селах…
А в той час Україну ще й масові пожежі – лісові, торфянопольові, в населених пунктах, з людськими жертвами – доконують…
А в той час війна на Сході України не припиняється…
А в той час і до того слабка економіка нашої держави летить у прірву…
А в той час випадкові (?) люди стають у нас біля керма влади…
А в той час все більше стає зрозуміло, що в Україні – зовнішнє управління державою…
А в той час – нормально жити наш народ хоче, розвивати свою країну, піднімати її до рівня високорозвинутих у світі…
Чи зможемо ми, такі дуже суб’єктивні, розумні й грамотні, такі безпечні й часто бездумнобезапеляційні, вийти на широку й рівну дорогу, що веде до цієї бажаної мети?
Павло СМОВЖ.