ЧИ МАЮТЬ ПРАВО НА ПОМИЛКУ ДЕПУТАТИ, СУДДІ, ВСІ МИ?..

Блог редактора

Футболки з написом «Маю право на помилку», в котрих «флешмобили» нещодавно деякі народні депутати України навіть у стінах Верховної Ради, якщо не увійдуть  в історію українського парламентаризму, то міцно засядуть у пам’яті усіх нас, їхніх  виборців. Як приклад ставлення законотворців до своїх державних обов’язків…

А чи мають  право на помилку інші представники влади в нашій державі? Зокрема, судді при виконанні ними правосуддя іменем України? Переконаний, що кожен з читачів нашої газети має свою точку зору на такі речі. Не коментуватиму дій  суддів Іванківського районного суду, лише розповім коротко про три справи, котрі нещодавно тут розглядалися. Вони – актуальні: про порушення вимог карантину, запровадженого в Україні з приводу коронавірусу.

Зокрема, судді О.П. Гончарук в судовому засіданні 21 квітня ц.р. довелось досліджувати документи, приєднані до протоколу, що надійшов з Іванківського відділення поліції. Його було складено з приводу здійснення 22 березня ц.р. – в період карантину – релігійного обряду  настоятелем  іванківської церкви Ю.М.  Дімітрієвим за участі, як зазначали поліцейські, значної кількості вірян. (Що нині заборонено  постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID­19»). Суддя прийшла до висновку, що (цитата) «справа підлягає закриттю за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44­3 КУпАП», виходячи ще й з того, що священник свою вину не визнав, а в поліцейському протоколі «не зазначено, що релігійний обряд проводився за участі значної кількості людей»…

Свою гуманність ця суддя продемонструвала і в ході розгляду іншого поліцейського протоколу, складеного з приводу роботи в період карантину магазину «Рибацький» по вул. Київській, 18­в. Його продавчиня (цитую) «здійснювала продаж знаряддя для лову риби, чим порушила заборону, викладену в п. 3 розділу 6,7 постанови КМУ від 11.03.2020 р. №211». Проте, мотивуючи тим, що продавець «є лише працівником, а не безпосереднім суб’єктом, що здійснював згадану в протоколі діяльність», суддя О.П. Гончарук також постановила справу «закрити на підставі ст. 247 ч. 1 п.1 КУпАП  за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення».

Проте є в нас і приклад інший в цій темі – суворого застосування закону. Того ж таки 21 квітня суддя Н.А.  Тетервак розглядала матеріали справи про притягнення до адмінвідповідальності оцінювача (касира) закладу ПТ «Ломбард «Столичний» в Іванкові. У протоколі, наданому поліцейськими, зазначалося, що касир не припинила роботу в період карантину та «здійснювала продаж техніки і ювелірних виробів». І хоч жінка свою провину не визнала, суддя дійшла висновку, що її вина повністю підтверджується матеріалами справи. Тобто, що у формі прямого умислу допущено грубе порушення карантинних заходів. Тому постанова була безкомпромісною: «…визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44­3 КпАП України та застосувати до неї адмінстягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави. Стягнути… судовий збір в сумі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп. на користь держави».

Пізніше, в ході проведених рейдів­перевірок здійснення в районі визначених карантинних заходів, іванківські поліцейські зафіксували ще цілий ряд аналогічних порушень. Проте немає впевненості, що винних у недотриманні вимог уряду (спрямованих на нерозповсюдження коронавірусу COVID­19, тобто, турботу про здоров’я і життя українських громадян!) будуть обов’язково карати згідно із законодавством. Суб’єктивність – вона всім притаманна… В т.ч. й поліцейським та суддям теж.

Заради справедливості слід зазначити, що значна кількість українців все­таки легковажно ставиться й до цієї хвороби (а значить – до власного здоров’я), й до законів своєї держави, й до заходів, що вживаються. А тому – й критика дій уряду та Президента з цього приводу лунає, й обурення процесами, які  інакше й не назвеш, як мародерством на пандемії,  чуємо,  й незастосування сили законів до тих, хто наживається під час загальної біди, бачимо.

Хоча немало в нас і переляканих цією хворобою: такі ведуть себе по­іншому – як ось у Нових Санджарах та інших містах і селах…

А в той час Україну ще й масові пожежі – лісові, торфяно­польові, в населених пунктах, з людськими жертвами – доконують…

А в той час війна на Сході України не припиняється…

А в той час і до того слабка економіка нашої держави летить у прірву…

А в той час випадкові (?) люди стають у нас біля керма влади…

А в той час все більше стає зрозуміло, що в Україні – зовнішнє управління державою…

А в той час – нормально жити наш народ хоче, розвивати свою країну, піднімати її до рівня високорозвинутих у світі…

Чи зможемо ми, такі дуже суб’єктивні, розумні й грамотні, такі безпечні й часто бездумно­безапеляційні, вийти на широку й рівну дорогу, що веде  до цієї бажаної мети?

Павло СМОВЖ.