ТЕПЛО МАМИНОЇ ДОЛОНІ

Публікації Трибуни Праці

 

 

Щось тепле торкнулось Богданової щоки. Здригнувся, відкрив очі. То сонячний промінчик ковзав по щоці. Такий він теплий і ніжний, як мамина рука. Пригадав, як мама завше вранці будила його в дитячий садок, а потім у школу, затим – на роботу… Завжди гладила його по голові й промовляла: «Сонечко моє, час вставати…».

Ставши дорослим, почав сердитись: і чому мама ставиться до нього, як до маленького, називаючи сонечком, зайчиком, пташечкою? Уже б то досить. Якось і сказав їй про це. Мама на те лише посміхнулась і відповіла: «Рано чи пізно настане час, коли я вже не зможу тебе ні погладити, ні обняти, ні назвати сонечком, пташечкою, навіть якщо тобі цього дуже хотітиметься…».

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

 

Ніна ПЕТРЕНКО.