Окрилена роботою і поетичною музою
Ніна Василівна Малашенко – один з найдосвідченіших педагогів Оранської філії ОНЗ «Прибірське НВО-загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дитячий садок». Здібний фахівець своєї справи. Свідчення тому – шана і вдячність сотень вихованців початкових класів, яких вона навчала впродовж більш ніж 40 років свого трудового життя, та звання “Відмінник народної освіти України”, яке отримала ще у 1989 році.
Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.
Людмила ШУНКОВА.
Ностальгія
Так швидко час летить,
Та хочу повернутися на мить
Туди, де тато й мама молоді,
Де босі бігали ми по воді,
Де гралися в квача й лапту.
І досі пам’ятаєм смакоту оту:
Ту скибку хліба з цукром на воді,
Що найсмачнішою була тоді.
Забувши про турботи й втому,
Збиралися усі в одному домі,
Де був єдиний телевізор на кутку,
“Рекорд”– мав назву він таку.
Як хочеться вернутися назад
На мить або хоч на одну хвилину!
Вернутися в той особливий час,
Який таким щасливим був для нас.
Травень
Травень мережить пісні солов’їні,
Ночі весною такі чарівні,
Гаї і ліси наповнюють співи
І пахощі ніжні моєї землі.
Сьогодні прокинулась рано – раненько:
Як красиво витьохкує десь соловейко!
Тьохтьохтьох, тівутівутів –
Солов’їний чарує нас спів.
Дятел вдарив у свій барабан,
І над ставом розсіявсь туман.
А зозуля літа рахувать почала,
Ще десь іволга голос свій подала.
А соловейко співає, співає,
Весняну красу в піснях прославляє.
Затихли пташки, заслухались всі,
І сонце проміння купає в росі.
Україна
Україна – верба і калина,
Крим і гори Карпати,
Працьовита і дружна родина,
Україна – це я і це ти.
Це великий Тарас Шевченко,
Княгиня Ольга і Василь Стус,
Гетьман Мазепа і Ліна Костенко,
І казковий герой Крутивус.
Це кіборги, що ворога зупинили,
І героїстуденти зпід Крут,
Пожежники, що реактор собою закрили, –
Вони в нашім серці живуть.
Україна – дзвенить струмочок,
Соловейко у травні співає,
Біля хати вишневий садочок,
І бузок щовесни зацвітає.
Україна – дитина це й мати,
Це співуча народна душа.
І усім нам потрібно знати,
Що вона в нас єдина, одна.
Зима
Люблю дивитися в вікно
На сніг пухнастий білий,
На це безкрає полотно
І на сріблястий іній.
Люблю дивитися, як сніг,
Мов білий пух з тополі,
Лягає ніжно на поріг,
Танцює вальс у полі.
Люблю дивитися у даль
І мріяти про тепле літо.
Люблю, як білую вуаль
Зима дарує всьому світу.
Жінці
Дівчинка, доня, дівчина,
Кохана і вірна дружина,
Найкраща у світі матуся
І найдобріша бабуся.
Чиясь ти подруга, а може сестра,
Сповнена ніжності, щастя й добра.
Та перш за все жінка ти, ти богиня,
Роду земного ти берегиня!
Усе ти тримаєш на ніжних плечах,
Тільки інколи сльози ми бачим в очах.
Може досить коня на ходу зупиняти,
Може досить палаючі хати спасати?..
Ти ж бо жінка – цариця земна,
В цілім світі така ти одна.
Дай можливість тобі помагати,
І кохати, й оберігати.
Та побудь ти хоч трохи слабкою,
Ніжною, лагідною такою,
Дай можливість коханому чоловіку
Берегти і любити тебе довіку.
Пам’яті матері
Матінко, мамо, рідна, єдина.
Дитина голівку кладе на коліна.
А мати ніжно її погладить,
Вислухає і щось порадить.
І поки жива ваша рідненька,
Ви дитина її маленька,
І у вас є куди завітати,
Поговорити, щось запитати.
Як важко, коли вже немає мами,
І вирішувати все маємо сами,
Хоч не все ще у мами спитали,
Хоч не все ще їй, рідній, сказали.
Бережіть матерів, частіше дзвоніть,
Звертайтесь до них, поради просіть,
Провідуйте, поки мама жива:
Кожна ж хвилина така дорога!
Українці
Українці – народ працьовитий,
Душею щедрий, талановитий.
Біля кожної хати – квіти,
А у кожній родині – діти.
Батьки виховують свою дитину,
Вчать любити рідну країну,
Працювати навчають, співати,
І біду, і добро завжди відчувати.
Ще природу навчають любити,
Бо без неї нам не прожити.
Українці ще люблять квіти,
Їм радіють, неначе діти.
На подвір’ї квіти цвітуть,
А у квітах бджоли гудуть.
Чорнобривці, мальви і м’ята –
Україна на щедрість багата.
Мені сьогодні 60
Мені сьогодні 60,
Роки, як птиці, промайнули.
Мені сьогодні 60,
І думкою лечу в минуле.
Я народилася в селі,
Мій Корогод – маленька батьківщина,
Найкраще місце на землі,
Бо звідти вся моя родина.
Та вже багато літ і зим
Щоранку поспішаю я до школи
В селі, що стало дорогим:
Оране – тут чекала доля.
Життя прекрасне, та проте
Були і радості, і болі.
Я Богу дякую за те,
Що дав мені щасливу долю.
Мені сьогодні 60 –
Вже скроні ніжно прикрашає іній.
Мені ще тільки 60 –
Я про майбутнє мрію!
Сонячний день
Несміливо сонечко
Глянуло в віконечко:
– Сумували ви чи ні?
Розкажіть хутчіш мені.
– Ми за сонечком скучали,
Кожен ранок виглядали!..
Сонечко погріло щічки
У Оленки і Марічки,
Відшукало на бігу
Діаманти у снігу.
Глянуло в ріку дзеркальну,
Витерло сльозу печальну.
Озирнулося навкруг –
Заблищали поле й луг.
Сонце грає в небесах,
Щастя й радість у очах.
Літо покидає нас…
Так швидко літо промайнуло,
Стоїть вже осінь на порозі,
Лелеки в вирій відлетіли,
І перше вересня в дорозі.
Спекотні дні іще тривають,
Та стали прохолодні ночі.
Чарівні айстри розцвітають,
Милують різнобарв’ям очі.
Дитина йде у перший клас –
Вночі батькам вже не до сну.
А літо покидає нас,
Торкаючи струну сумну.
Щастя більшого і не треба!
Коли веселі бувають зорі?
Коли тиха і мирна ніч надворі,
Коли закохані їх рахують
І, як голуб з голубкою, воркують.
Коли в сім’ї народилась дитина,
А тому щаслива уся родина,
Коли мама ніжно цілує дочку,
А сину вишиває святкову сорочку.
Коли ж можуть плакати зорі?
Коли до людини приходить горе,
Коли закохані розлучаються,
Коли друзі чомусь розбігаються.
Коли маму образить син,
Коли ти чомусь залишився один.
Коли чути жахливі війни канонади,
І порушують тишу ворожі гармати.
Зробіть все, щоб сміялися зорі,
Щоб минали нас біди і горе,
І щасливою стала кожна родина,
Багатіла й міцніла наша Вкраїна.
А ще хочу, щоб зорі вночі танцювали,
Мами дітям пісні колискові співали.
Щоб над нами завжди було мирне небо –
Щастя більшого і не треба!
Ніна МАЛАШЕНКО,
с. Оране.