Окрилена роботою  і поетичною музою

Публікації Трибуни Праці

 

Ніна  Василівна Малашенко – один з найдосвідченіших педагогів Оранської філії ОНЗ «Прибірське НВО-загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дитячий садок». Здібний фахівець своєї справи. Свідчення тому – шана і вдячність сотень вихованців початкових класів, яких вона навчала впродовж більш ніж 40 років свого трудового життя, та  звання  “Відмінник  народної освіти України”, яке отримала ще у 1989 році.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Людмила ШУНКОВА.

 

Ностальгія

Так швидко час летить,

Та хочу повернутися на мить

Туди, де тато й мама молоді,

Де босі бігали ми по воді,

Де гралися в квача й лапту.

І досі пам’ятаєм смакоту оту:

Ту скибку хліба з цукром на воді,

Що найсмачнішою була тоді.

Забувши про турботи й втому,

Збиралися усі в одному домі,

Де був єдиний телевізор на кутку,

“Рекорд”– мав назву він таку.

Як хочеться вернутися назад

На мить або хоч на одну хвилину!

Вернутися в той особливий час,

Який таким щасливим був для нас.

 

Травень

Травень мережить пісні солов’їні,

Ночі весною такі чарівні,

Гаї і ліси наповнюють співи

І пахощі ніжні моєї землі.

Сьогодні прокинулась рано – раненько:

Як красиво витьохкує десь соловейко!

Тьох­тьох­тьох, тіву­тіву­тів –

Солов’їний чарує нас спів.

Дятел вдарив у свій барабан,

І над ставом розсіявсь туман.

А зозуля літа рахувать почала,

Ще десь іволга голос свій подала.

А соловейко співає, співає,

Весняну красу в піснях прославляє.

Затихли пташки, заслухались всі,

І сонце проміння купає в росі.

 

Україна

Україна – верба і калина,

Крим і гори Карпати,

Працьовита і дружна родина,

Україна – це я і це ти.

Це великий Тарас Шевченко,

Княгиня Ольга і Василь Стус,

Гетьман Мазепа і Ліна Костенко,

І казковий герой Крутивус.

Це кіборги, що ворога зупинили,

І герої­студенти з­під Крут,

Пожежники, що реактор собою закрили, –

Вони в нашім серці живуть.

Україна – дзвенить струмочок,

Соловейко у травні співає,

Біля хати вишневий садочок,

І бузок щовесни зацвітає.

Україна – дитина це й мати,

Це співуча народна душа.

І усім нам потрібно знати,

Що вона в нас єдина, одна.

 

Зима

Люблю дивитися в вікно

На сніг пухнастий білий,

На це безкрає полотно

І на сріблястий іній.

Люблю дивитися, як сніг,

Мов білий пух з тополі,

Лягає ніжно на поріг,

Танцює вальс у полі.

Люблю дивитися у даль

І мріяти про тепле літо.

Люблю, як білую вуаль

Зима дарує всьому світу.

 

Жінці

Дівчинка, доня, дівчина,

Кохана і вірна дружина,

Найкраща у світі матуся

І найдобріша бабуся.

Чиясь ти подруга, а може сестра,

Сповнена ніжності, щастя й добра.

Та перш за все жінка ти, ти богиня,

Роду земного ти берегиня!

Усе ти тримаєш на ніжних плечах,

Тільки інколи сльози ми бачим в очах.

Може досить коня на ходу зупиняти,

Може досить палаючі хати спасати?..

Ти ж бо жінка – цариця земна,

В цілім світі така ти одна.

Дай можливість тобі помагати,

І кохати, й оберігати.

Та побудь ти хоч трохи слабкою,

Ніжною, лагідною такою,

Дай можливість коханому чоловіку

Берегти і любити тебе довіку.

 

Пам’яті матері

Матінко, мамо, рідна, єдина.

Дитина голівку кладе на коліна.

А мати ніжно її погладить,

Вислухає і щось порадить.

І поки жива ваша рідненька,

Ви дитина її маленька,

І у вас є куди завітати,

Поговорити, щось запитати.

Як важко, коли вже немає мами,

І вирішувати все маємо сами,

Хоч не все ще у мами спитали,

Хоч не все ще їй, рідній, сказали.

Бережіть матерів, частіше дзвоніть,

Звертайтесь до них, поради просіть,

Провідуйте, поки мама жива:

Кожна ж хвилина така дорога!

 

Українці

Українці – народ працьовитий,

Душею щедрий, талановитий.

Біля кожної хати – квіти,

А у кожній родині – діти.

Батьки виховують свою дитину,

Вчать любити рідну країну,

Працювати навчають, співати,

І біду, і добро завжди відчувати.

Ще природу навчають любити,

Бо без неї нам не прожити.

Українці ще люблять квіти,

Їм радіють, неначе діти.

На подвір’ї квіти цвітуть,

А у квітах бджоли гудуть.

Чорнобривці, мальви і м’ята –

Україна на щедрість багата.

 

Мені сьогодні 60

Мені сьогодні 60,

Роки, як птиці, промайнули.

Мені сьогодні 60,

І думкою лечу в минуле.

Я народилася в селі,

Мій Корогод – маленька батьківщина,

Найкраще місце на землі,

Бо звідти вся моя родина.

Та вже багато літ і зим

Щоранку поспішаю я до школи

В селі, що стало дорогим:

Оране – тут чекала доля.

Життя прекрасне, та проте

Були і радості, і болі.

Я Богу дякую за те,

Що дав мені щасливу долю.

Мені сьогодні 60 –

Вже скроні ніжно прикрашає іній.

Мені ще тільки 60 –

Я про майбутнє мрію!

 

Сонячний день

Несміливо сонечко

Глянуло в віконечко:

– Сумували ви чи ні?

Розкажіть хутчіш мені.

– Ми за сонечком скучали,

Кожен ранок виглядали!..

Сонечко погріло щічки

У Оленки і Марічки,

Відшукало на бігу

Діаманти у снігу.

Глянуло в ріку дзеркальну,

Витерло сльозу печальну.

Озирнулося навкруг –

Заблищали поле й луг.

Сонце грає в небесах,

Щастя й радість у очах.

 

Літо покидає нас…

Так швидко літо промайнуло,

Стоїть вже осінь на порозі,

Лелеки в вирій відлетіли,

І перше вересня в дорозі.

Спекотні дні іще тривають,

Та стали прохолодні ночі.

Чарівні айстри розцвітають,

Милують різнобарв’ям очі.

Дитина йде у перший клас –

Вночі батькам вже не до сну.

А літо покидає нас,

Торкаючи струну сумну.

 

Щастя більшого і не треба!

Коли веселі бувають зорі?

Коли тиха і мирна ніч надворі,

Коли закохані їх рахують

І, як голуб з голубкою, воркують.

Коли в сім’ї народилась дитина,

А тому щаслива уся родина,

Коли мама ніжно цілує дочку,

А сину вишиває святкову сорочку.

Коли ж можуть плакати зорі?

Коли до людини приходить горе,

Коли закохані розлучаються,

Коли друзі чомусь розбігаються.

Коли маму образить син,

Коли ти чомусь залишився один.

Коли чути жахливі війни канонади,

І порушують тишу  ворожі гармати.

Зробіть все, щоб сміялися зорі,

Щоб минали нас біди і горе,

І щасливою стала кожна родина,

Багатіла й міцніла наша Вкраїна.

А ще хочу, щоб зорі вночі танцювали,

Мами дітям пісні колискові співали.

Щоб над нами завжди було мирне небо –

Щастя більшого і не треба!

 

Ніна МАЛАШЕНКО,

с. Оране.