МІЖПЛАНЕТНИЙ ВІРШ

Публікації Трибуни Праці

 

Наші стосунки такі міжпланетні,

Однотенетні, мов спіймані раптом птахи.

Тут не відведено місця для третіх,

Бо й у круговерті в річок лише два береги.

Наші розмови –  легкі, наче пісня,

Дзвінка й ненавмисна, чиста, як рання роса.

Двоє завжди  дуже самодостатні,

Долі у них – барвінково­блаватні,

Мов ніжна голубки сльоза.

Навіть на  відстані міжгалактичній

Чуємо звичний, дужий, музичний,

Голос і навіть думки.

Стати не зможуть зірки на заваді:

То не в їх владі – збить почуттів літаки.

 

ЧАС

А час пропливає нестримно, як море,

І нібито меж не буває між хвиль,

Та завтра ми вже є не ті, що учора,

І хоч би там скільки доклали зусиль,

Та в день учорашній маршрутів немає,

Сьогоднішній день теж, махнувши крильми,

Навік відлетить, бо все йде, все минає,

Тож будьмо щодня усі просто людьми!

 

ОЧІ

То усміхнуться, то виллються зливою,

То, мов зірки,  миготять серед ночі.

Жінка в задумі, сумна чи щаслива –

Все вам розкажуть лише її очі.

Диву всміхаються, мов зоряниці,

Важко мовчать у хвилини тривоги,

Іскрами сиплють в часи громовиці,

Тужно сумують,  провівши в дорогу,

Сяють надією, тонуть в тумані,

Дороговказами  дивляться з неба…

І лиш від горя тяжкої омани

Сяяти їм пропадає потреба.

Наталія МЕЛЬНИЧЕНКО.