Родина

Публікації Трибуни Праці

 

З деякого часу я почуваюся маленькою гілочкою груші-дички, яку з великого милосердя та любові прищепили до великого тисячолітнього дерева. І те дерево радісно живило, давало соки, обгортало своєю корою, втримувало в бурі, затіняло в спеку смарагдовим лапатим листям,  допомагало міцніше триматися на землі.

Тим деревом стала для мене Родина.

Так, вона у мене не така ідеальна та ідилічна, як на обгортках шоколадних цукерок і коробках чаю. Не така велика і дружна, як у моїй книзі “Пригоди непосидючого Петрика” – відчайдушній спробі підлітка втілити хоча б на папері мрії про люблячу сім’ю. Кілька разів то спліталися, то розходилися гілки мого генеалогічного дерева. Чимало кістяків трухлявіють і досі по шафах. Але все одно ця родина – найкраща для мене. Я не хочу іншої!

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

 

Олександра ВАСИЛЕНКО.