А ЗАВТРА БУДЕТЕ ВАЛЯТИСЯ ВИ!..

Публікації Трибуни Праці

 

У підтримку Анастасії Лугової, яку в потязі “Маріуполь-Київ” 31 липня жорстоко побили та намагалися зґвалтувати, розповім свої  історії.

 

Тут навіть деякі мої фейсбучні друзі почали говорити про те, що, мовляв, пройти повз насилля можна, аби врятувати свою дорогоцінну дупу… Мовляв, жертви самі захищають своїх насильників. І, взагалі, сім’я дома чекає, поки ти ковбасу з магазину принесеш…

У мене на такі речі інший погляд. Погляд маленької дівчинки, дівчини і жінки, яку ніхто і ніколи не захищав від насилля.

Вперше з людською байдужістю я стикнулася років у сім, коли налякана вибігла зі свого будинку на вулицю. Назустріч йшов сусід і я почала кричати, що мені страшно, мама б’є бабусю і щоб він допоміг. Дядько Степан подивився важким поглядом, стенув плечима і буркнув: «А я шо можу зробить?..». І швидко зачинив за собою залізну браму, в яку я ще довго гупала кулаками і ногами. Поліцію він так і не викликав.

Вдруге – то вже у 21 рік, в плацкарті “Київ­Ужгород”. Добре пам’ятаю своїх попутників: молодого хлопця у формі внутрішніх військ, двох жінок 35­40 років, ще одного чоловіка під 50 та молодика років 35 у випрасуваній, жовтій під пахвами, сорочці з огидним огрядним черевом. І отак, смердючи потом і коливаючи своїми жирами, ця гнида полізла на мене і почала зривати білизну, варто було мені заплющити очі. Я верещала і матюкалася так, що, мабуть, чув весь вагон. Чув не один чоловік, від яких ніхто не вимагав  розбивати голову моєму нападнику й сідати в тюрягу за нанесення тяжких тілесних. Його просто потрібно було відтягнути від мене, бо я фізично вже не була спроможна зі своїми 45 кілограмами зіпхнути з себе тушу, вдвічі важчу.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Олександра ВАСИЛЕНКО.

Залишити відповідь