ПРО ЩО ДУМАЮТЬ ЛЮДИ? В ОСНОВНОМУ, – ТІЛЬКИ ПРО СЕБЕ!..
Дістали ще й… колектори!
Тож почав розбиратися в ситуації, котра вже (до речі, вдруге) торкнулася й мене також. І ще раз переконався, що вона – типова, тобто, розповсюджена.
Піде мова про людей, які, оформляючи на себе кредити в різних фінустановах, поручителями зазначають будь-кого, найчастіше – зовсім сторонніх фізичних осіб (звичайно ж, не домовившись з ними про це). Потім не повертають цих коштів і не реагують на кредиторів. А ті «переводять стрілки» на зазначених у договорах позики поручителів і різними методами намагаються повернути власні гроші. Найчастіше – з великими відсотками, що набігають при порушенні термінів повернення кредиту. При цьому залучаючи собі на допомогу так званих колекторів – людей, які спеціалізуються на «вибиванні» боргів.
І тут з’являється потреба говорити не лише про свідому, скажемо так, безвідповідальність деяких позичальників. Бо треба говорити й про надто спрощені підходи деяких фінустанов – без попередньої належної перевірки всіх даних, що повідомляють їхні клієнти – до надання кредитів. А також – і про далекі від правового поля (найчастіше!..) форми і методи впливу на несумлінних отримувачів кредитів працівниками колекторських фірм. Та про все по порядку.
Однією з таких фінустанов, є, очевидно, й «КредитМаркет». Знайшов в інтернеті їхній сайт – все на перший погляд класно: пишуть, що позитивне рішення про надання кредиту приймається в 99 випадках зі 100 за 5 хв. Притому, – без поручителів (!?) і на терміни від 61 дня до 5 років. І що, начебто, – під 12,99% річних. При цьому там поруч стоїть закреслена цифра «44 відсотки» (котрі фактично можуть в багатьох випадках «набігати»…). Хоча немало людей знають: це така собі широко практикована і нехитра «заманушка», тобто, психологічний прийомчик, покликаний зацікавити позичальника грошей чи покупця якогось товару.
А зацікавився цим «маркетом» я тому, що він… «зацікавився» мною. Як сказала по телефону працівниця згадуваної фірми, мій робочий телефон, як поручителя, вказаний у договорі кредитування, котрий ця установа уклала з жителькою Іванкова (не називатиму її: читаючи далі, зрозумієте чому). І так як до неї у кредитора з’явились претензії з приводу повернення позичених їй коштів, то почали «діставати» мене. Правда, досі – лише по телефону.
В останні дні отримую по два-три десятки попереджувально-вимогливих дзвінків, що надсилаються в автоматичному режимі комп’ютерного запису. (Як це заважає творчій роботі журналіста – розповідати не буду). Називають навіть телефон, за яким можу звернутися – 044 585 10 55. Подзвонив, пояснив свою непричетність, мене не захотіли навіть дослухати до кінця: «Я не буду вникати у ваші пояснення! Вплиньте на людину, яка взяла в нас кредит!..».
Я розшукав цю жінку. Виявляється, вона працює і в Іванкові, і у Києві: треба, каже, заробляти, щоб погасити борги… Поговорили. В неї – своє пояснення ситуації, дуже, коли вірити їй, непростої. Зважаючи на повчальність цієї історії, коротко переповім почуте: з неї повинні зробити правильні висновки інші. Аби не потрапляти в халепу.
– Так, два роки тому я по телефону замовила кредит, – розповідає моя співрозмовниця, – і через 15 хвилин мені на банківську картку надійшли 5 тис. гривень, які й просила. Чекати, поки привезуть мені таку суму з Іванкова, не могла: терміново потрібні були дорогі ліки для врятування мого батька, якого госпіталізували в нейрохірургічне відділення з важкими побоями голови й тіла (під час пограбування злочинцями його будинку). Звичайно, це був необдуманий крок: зв’язуватись з такими фінансовими «помічниками» ніколи нікому не треба! Та ще й без підписання паперового договору… Але іншого виходу, вважаю, тоді в мене не було. Пізніше виникли проблеми… В результаті я віддала за ті позичені п’ять тисяч загалом уже дев’ятнадцять, перепозичаючи для цього гроші вже у своїх знайомих і родичів, та «наїзди» на мене колекторів продовжуються. Я їм заявила: «Подавайте в суд і хай там вирішують питання про мою вину й існування чи неіснування боргу перед кредитною установою». Яким чином вас прилучили до цієї проблеми, я не знаю. Бо ніяких договорів не підписувала й чиїхось телефонів не давала…».
Підстав не вірити її словам начебто немає: ситуація – типова… З одного боку, жаль людину, яка, не будучи інформованою про багато підводних каменів такого кредитування, потрапила в тенета сучасних ділків. З іншого: треба добре обмірковувати свої добровільні вчинки…
А мені що – «повезло»?.. Що колектори не дістають (поки, слава Богу!..) так, як «діставали» торік одного з керівників у нашому Іванкові. Їй довго не давали спокою. А після безуспішних різноманітних погроз, у тому числі – заплямувати репутацію, навіть стали поширювати в інтернеті якісь «ліві» фото з коментарями, що повинні були компрометувати цю жінку-керівника: немовби вона утримує… бордель з повіями. Уявляєте, скільки неприємностей було завдано людині, зовсім непричетній до чийогось боргу перед кредиторами?
І таке явище – зазначення поручителями в договорах кредитування людей, які й не підозрівають про це, – поширене. Таких «постраждалих» є кілька й у нашій селищній раді, як мені розповіли. Не знаючи сном-духом про «виявлену їм честь» бути чиїмось поручителями, ці працівники органу місцевого самоврядування теж піддаються атакам колекторів. Яким все одно, хто ти…
Коли я звернувся до поліції, то почув: «У нас у райвідділі – така сама ситуація: половину особового складу дістають колектори і ніяк не можемо на них вплинути…».
Овва!..
Нещодавно у «Трибуні праці» публікувалося моє інтерв’ю, взяте в народного депутата України О. Василевської-Смаглюк. Вона розповідає, що розробляє нині законопроєкт з врегулювання колекторської діяльності (цитата): «…Адже, і це ви також знаєте, колектори нині просто тероризують людей, у яких перед кимось кредиторська заборгованість». Йдеться про законодавче впровадження цивілізованих методів такої діяльності. А тут «під роздачу» потрапляють ще й зовсім непричетні…
Є й інші способи, застосовувані деякими людьми при бажанні полегшити собі життя, «навантаживши» когось мінімум зайвими клопотами…
Ось приклад з недавньої практики. Особа при отриманні кредиту зазначила поручителем свого товариша, попередньо запланувавши варіант неповернення грошей в обумовлені терміни. Трохи нервів і, зрештою, після отримання документів виконавчої служби, бухгалтерія установи, де працював поручитель, стала вираховувати певну частку його зарплати на погашення кредитного боргу товариша. А справжній боржник щомісяця віддавав своєму товаришеві-поручителю гроші, утримувані з нього. Та в результаті такої нехитрої схеми програвали установа – в частині хоч порівняно й невеликих, але таки зайвих для себе фінансових витрат, а також інша стороння людина – бухгалтер. Який через це був змушений щомісяця виконувати зайву для себе роботу протягом цілих п’яти років. І все одно «первинний боржник» сплатив немало зайвих грошей своїм кредиторам: вони в будь-якому випадку мають зиск від своєї діяльності.
…Розповідаю все це з однією метою: застерегти земляків від необдуманих вчинків. Особливо – коли треба мати справу з позиченими коштами: вони люблять правильний рахунок і розрахунок, образно кажучи. Бо тенет навколо грошей для юридично необізнаних чи просто неуважних простачків, які вірять у чесність і справедливість лихварів, дуже багато, й вони – різні.
Павло СМОВЖ.