ПРО ЩО ДУМАЮТЬ ЛЮДИ? В ОСНОВНОМУ, – ТІЛЬКИ  ПРО  СЕБЕ!..

Блог редактора

 

Дістали ще й… колектори!

Тож почав розбиратися в ситуації, котра вже (до речі, вдруге)  торкнулася й мене також. І ще раз переконався, що вона – типова, тобто, розповсюджена.

Піде мова про людей, які, оформляючи на себе кредити в різних фінустановах, поручителями зазначають будь-кого, найчастіше – зовсім сторонніх фізичних осіб (звичайно ж, не домовившись з ними про це). Потім не повертають цих коштів і не реагують на кредиторів. А ті «переводять стрілки» на зазначених у договорах позики поручителів і різними методами намагаються повернути власні гроші. Найчастіше – з великими відсотками, що набігають при порушенні термінів повернення кредиту. При цьому залучаючи собі на допомогу так званих колекторів – людей, які спеціалізуються на «вибиванні» боргів.

І тут з’являється потреба говорити не лише про свідому, скажемо так, безвідповідальність деяких позичальників. Бо треба говорити й про надто спрощені підходи деяких фінустанов – без попередньої належної перевірки всіх даних, що повідомляють їхні клієнти – до надання кредитів. А також – і про далекі від правового поля (найчастіше!..)  форми і методи впливу   на несумлінних отримувачів кредитів  працівниками колекторських фірм. Та про все по порядку.

Однією з таких фінустанов, є, очевидно, й «КредитМаркет». Знайшов в інтернеті їхній  сайт – все на перший погляд класно: пишуть, що позитивне  рішення про надання кредиту приймається в 99 випадках зі 100 за 5 хв. Притому, – без поручителів (!?) і на  терміни від 61 дня до 5 років. І що, начебто, – під 12,99% річних.  При цьому там поруч стоїть закреслена цифра «44 відсотки» (котрі фактично можуть в багатьох  випадках «набігати»…). Хоча немало людей знають: це така собі широко практикована і нехитра «заманушка», тобто, психологічний прийомчик, покликаний зацікавити позичальника грошей чи покупця якогось товару.

А зацікавився цим «маркетом» я тому, що він… «зацікавився» мною. Як сказала по телефону працівниця згадуваної фірми, мій робочий телефон, як поручителя, вказаний у договорі кредитування, котрий ця установа уклала з жителькою Іванкова (не називатиму її: читаючи далі, зрозумієте чому). І так як до неї у кредитора з’явились  претензії з приводу повернення позичених їй коштів, то почали «діставати» мене. Правда, досі – лише по телефону.

В останні дні отримую по два-три десятки попереджувально-вимогливих дзвінків, що надсилаються в автоматичному режимі комп’ютерного запису. (Як це заважає творчій роботі журналіста – розповідати не буду). Називають навіть телефон, за яким можу звернутися – 044 585 10 55. Подзвонив, пояснив свою непричетність, мене не захотіли навіть дослухати до кінця: «Я не буду вникати у ваші пояснення! Вплиньте на людину, яка взяла в нас кредит!..».

Я  розшукав цю жінку. Виявляється, вона працює  і в Іванкові, і у Києві: треба, каже, заробляти, щоб погасити борги… Поговорили. В неї – своє пояснення ситуації, дуже,  коли вірити їй, непростої. Зважаючи на повчальність  цієї історії, коротко переповім почуте: з неї повинні зробити правильні висновки інші. Аби не потрапляти в халепу.

– Так, два роки тому я по телефону замовила кредит, – розповідає моя співрозмовниця, – і через 15 хвилин мені на банківську картку надійшли 5 тис. гривень, які й  просила. Чекати, поки привезуть мені таку суму з Іванкова, не могла: терміново потрібні були  дорогі ліки для врятування мого батька, якого госпіталізували в нейрохірургічне відділення з важкими побоями голови й тіла (під час пограбування злочинцями його будинку). Звичайно, це був  необдуманий крок: зв’язуватись з такими фінансовими «помічниками» ніколи нікому не треба! Та ще й без підписання паперового договору… Але іншого виходу, вважаю, тоді в мене не було. Пізніше виникли  проблеми… В результаті я віддала за ті позичені п’ять тисяч загалом уже дев’ятнадцять, перепозичаючи для цього гроші вже у своїх знайомих і родичів, та «наїзди» на мене колекторів продовжуються. Я їм заявила: «Подавайте в суд і хай там вирішують питання про мою вину й існування чи неіснування боргу перед кредитною установою». Яким чином вас прилучили до цієї проблеми, я не знаю. Бо ніяких договорів не підписувала й чиїхось телефонів не давала…».

Підстав не вірити її словам начебто  немає: ситуація – типова… З одного боку, жаль людину, яка, не будучи інформованою про багато підводних каменів такого кредитування, потрапила в тенета сучасних ділків. З іншого: треба добре обмірковувати свої добровільні вчинки…

А мені що – «повезло»?.. Що колектори не дістають (поки, слава Богу!..) так, як «діставали» торік одного з керівників у нашому Іванкові. Їй довго не давали спокою. А після безуспішних різноманітних погроз, у тому числі – заплямувати репутацію, навіть стали поширювати в інтернеті якісь «ліві» фото з коментарями, що повинні були компрометувати цю жінку-керівника: немовби  вона утримує… бордель з повіями. Уявляєте, скільки неприємностей було завдано людині, зовсім непричетній до чийогось боргу перед кредиторами?

І таке явище – зазначення поручителями в договорах кредитування людей, які й не підозрівають про це, – поширене. Таких «постраждалих» є кілька й у нашій селищній раді, як мені розповіли. Не знаючи сном-духом про «виявлену їм честь» бути чиїмось поручителями, ці працівники органу місцевого самоврядування теж піддаються атакам колекторів. Яким все одно,  хто ти…

Коли я звернувся до поліції, то почув: «У нас у райвідділі – така сама ситуація: половину особового складу дістають колектори і ніяк не можемо на них вплинути…».

Овва!..

Нещодавно у «Трибуні праці» публікувалося моє  інтерв’ю, взяте в народного депутата України О. Василевської-Смаглюк. Вона розповідає, що розробляє нині законопроєкт з врегулювання колекторської діяльності (цитата): «…Адже, і це ви також знаєте, колектори нині просто тероризують людей, у яких перед кимось кредиторська заборгованість». Йдеться про законодавче впровадження цивілізованих методів такої діяльності. А тут   «під роздачу» потрапляють ще й зовсім непричетні…

Є й інші способи, застосовувані  деякими людьми при бажанні полегшити собі життя, «навантаживши» когось мінімум зайвими клопотами…

Ось приклад з недавньої практики. Особа при отриманні кредиту зазначила поручителем свого товариша, попередньо запланувавши  варіант неповернення грошей в обумовлені терміни. Трохи нервів і, зрештою, після отримання документів виконавчої служби, бухгалтерія  установи, де працював поручитель, стала вираховувати певну частку  його зарплати  на погашення кредитного боргу  товариша.   А справжній боржник щомісяця віддавав своєму товаришеві-поручителю  гроші, утримувані з нього. Та в результаті такої нехитрої схеми програвали установа – в частині хоч  порівняно й невеликих, але таки зайвих для себе фінансових витрат, а також інша стороння людина – бухгалтер. Який через це  був змушений щомісяця виконувати зайву для себе роботу протягом цілих п’яти років. І все одно «первинний боржник» сплатив немало зайвих грошей своїм кредиторам: вони в будь-якому випадку мають зиск від своєї діяльності.

…Розповідаю все це з однією метою: застерегти земляків від необдуманих вчинків. Особливо – коли треба мати справу з позиченими коштами: вони люблять правильний рахунок і розрахунок, образно кажучи. Бо тенет навколо грошей для юридично необізнаних чи просто неуважних простачків, які вірять у чесність і справедливість лихварів, дуже багато, й вони – різні.

   Павло СМОВЖ.