В ТВОЇХ ОЧАХ

Публікації Трибуни Праці

 

В твоїх очах небо

барвами міниться,

Теплом в зіницях

квітнуть кульбаби.

Прямо на мене кохання дивиться

З чистим відтінком

солодкої зваби…

В твоїх очах весь

мій Всесвіт вміщається,

З помахом вій

всі зникають кордони.

Лише за мить дивне

щось відбувається:

Тануть усякі табу й перепони…

В твоїх очах знайду

відгук на запити

І надважливі усі запитання.

Очі твої повсякчас будуть вабити

Душу мою, мов портал

до кохання.

 

«КОШЛАТИЙ» ВІРШ

Кошлатими каштанами скуштує

Коштовна осінь кришений пиріг,

Наллє крюшон у кришталевий ріг

І в кушпелі

кленоволистій затанцює

Кружехвилястий танець­оберіг.

Розвіє всі кліше

про навісне кошлаття,

Про клишоногий

дощ і кліщовидний сум:

Запалить з бурштину

видовищне багаття,

Що збуджує в нас

елегійність ніжних дум

Про клавіші чарівних клавесинів,

Про саксофонів дивовижний спів,

Про чайову мелодію цитринів,

І шелест нашорошених плащів,

Про кущики

розквітлих парасолей

І нескоштований

гарячий шоколад,

І про каштанових

дерев пожовкле море,

Що почало кошлатий шумопад.

 

ВІРА

Як то нестерпно й криваво –

без міри –

Втратити разом

з коханням і віру!..

Віру у те,

що комусь будуть треба

Всі почуття – невагомі, як небо,

Віру у те, що в морози зігріє

Ніжна й гаряча,

така спільна мрія.

Віра, що зайві усякі розмови

Тим, хто без слів розуміє чудово,

Що в тебе з настроєм:

танці чи втома,

Чим помогти тобі треба удома,

Чай чи то кава, ґлінтвейн,

як застуда…

Як же чужими

стають рідні люди?

Чом же тягар,

важелезний без міри,

Падає фатумом – і гине віра:

Віра у те,

що у світі хтось любить

Душу твою,

а не брудом паскудить?

 

ПІВОНІЇ

Півонії сплітаються з дощем

У таїну фатально­чарівливу

Й палахкотять

між холоду звабливо,

Немов пронизливо­тонкий,

тендітний щем.

Пелюсток облетілих килими –

То післясмак

жорстокого єднання.

Чи варто говорити про кохання,

Коли співають голосно громи?..

Наталія МЕЛЬНИЧЕНКО.

Залишити відповідь