“ЗАЛІЗНА  ЛЕДІ”  З  БОЛОТНІ

Публікації Трибуни Праці

 

Вона практично ніколи не виїжджала зі свого поліського села Болотня. Навпаки, до неї сама навідувалась уся тогочасна еліта. Ці імена були настільки впливові, що до села навіть проклали асфальтну дорогу. Однак саме залізний характер допоміг сільській жінці на милицях ще за життя мати виставки від Парижа до Пекіна та фінансово забезпечувати усю свою родину.

   

 

Поліомієліт чи вроки?

“Знаєте, не кожен міг знайти до неї підхід. Деяких людей вона навіть не пускала далі веранди, але це була маска. Для своїх, для родини вона була добра і відкрита”, – розповідає Анастасія, правнучка Марії Примаченко й водночас директорка Благодійного фонду “Творча спадщина родини Марії Примаченко”. Знаючи її прямолінійність, часом її побоювались, але ще більше поважали. “Вона була центром села, до неї часто приходили за порадою, а ще вміла відшіптувати переляк у дітей, у неї був окремий записничок зі своїми молитвами”. Мабуть, так намагалась врятувати дітей від лиха, яке трапилось із нею в дитинстві.

“Хвороба проявилась у 8 чи 9 років”, – згадує Ольга Левченко, віце-президентка “Всеукраїнського благодійного фонду Марії Примаченко”, яка 15 років товаришувала з художницею. “Вона розповідала мені, що якось на Благовіщення гралась біля калюж на подвір’ї, забруднила свою білу хустку, випрала і повісила на паркан баби Харитини. Та розсердилась, почала кричати, а Марія настільки перелякалась, аж почала труситись, біль пронизав тіло. З того часу нога почала всихатись і викривлюватись. Вона завжди вважала, що її врекли”.

Марію не одразу змогли відвезти до лікаря, який мешкав у сусідньому місті, бо якраз її мама народила двійню. Коли ж Примаченки приїхали до медиків, ті тільки розвели руками. “Про поліомієліт тоді ніхто не говорив”. Дівчинці змайстрували милиці й у четвертому класі вона більше не змогла відвідувати школу.

 

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Уляна СКИЦЬКА.

Залишити відповідь