Ми – той далекий світ…

Публікації Трибуни Праці

 

Моїм шкільним друзям присвячую цю нісенітницю

Все може пам’ять переплутать здуру:

Забуде прізвище, чийсь затуманить лик,

Та в ній не стерлися стиляги Вася й Шура,

Худий, як тріска, Фіма Желовнік.

Пустунчик Валентин, вертлявий, наче куля,

Вальяжний Князь, осиплий трохи Муля

І східна Любочки Овсієнко краса.

Є хвацький в ній Модест і «кінщик» Ковбаса,

Євгеній Галіос, любитель знаний сміху,

Тендітний Россіков і богатирський Меха,

Простий, як недозрілий плід, Зелений Вова,

Мішень підступних жартів – наш аптекар Льова,

І перший камікадзе в нашій школі –

Безстрашна у житті й коханні Оля.

І ночі глупої, і вдень, і ранком раннім –

Все в пам’яті встає, як на екрані:

Ось Льоня Чуб гне лайки, мов підкови,

Ватагою кудись помчали Маклакови,

В Болотню тягнеться професор Вождаєнко,

Фліртує з Новаком відмінниця Куденко,

Білицький з Радченком базікають без краю

І зранку до пітьми по селищу ганяють.

Навчання маючи за тяжку ношу,

Втіка з уроків Жураховський Льоша.

Немов по даху кіт, неспішно,

До Томи крадеться наш Воєводський Міша;

За вудку взявши звичайненьку палку,

Кордонський-Пушкін чеше на рибалку,

Від часнику, як від пожежі жару,

Летить ображена на всіх і завжди Кара.

А ось крокуєм всі, як галаслива зграя:

На рандеву зве друзів Рая.

Лише один із нас на ланцюгу при школі –

Художник головний наш – Іваненко Толя,

Та прикладом своїм нас надихає щиро

Незмінний наш вожатий Віра.

Як смикнуть хочеться за бантик Раю Грушу,

В тяжку хвилину вилити Ривусі душу,

Пошпрехать з Вепринською,

Грищенку дать здачі,

У Славика списати з фізики задачу,

Силяву пнуть під зад коліном, якщо нерви,

І Таню Крот в кутку притиснуть на перерві,

З Ялиною Коран розглянуть філософськи

І просто помовчать, як поруч Аня Шкловська.

Нам не забути друзів рідні лиця,

Дитинства дальній світ, що перейшов у сни,

І юність, що немов казкова птиця,

Ширяє мрією у променях весни.

Мчать стрімголов літа, щоб часом повернутись

Туди, де шалом сповнена пора,

Нотації беззлобні Гук-Керуто

Та пісні Олексія Гончара.

Ажурний слова склад красуні Нелі

І окуляри запітнілі Кушніра,

І Катерини погляд на прицілі

Тримає кожен крок і кожен скрип пера.

Ісая строгості і вільності Мантиси,

Надії Дмитрівни веселий голосок,

Любов загальна до спортивного Бориса,

Наш перший і останній наш урок.

Були ми «паїньки», та все ж не без пороку,

Але не соромно було й не соромно тепер

За нашу втечу із останнього уроку,

Щоб подивитися «Тарзана» ще разок;

За перекури у шкільному туалеті,

За напади піратські на сади,

Нічого не боялись ми на світі,

Були веселі, горді й молоді.

Біля старої липи лаву пригадаєм,

Розливи Тетерева до самих Шпилів,

Скрип містечкових дерев’яних тротуарів

І особливий смак Іванківських ночей…

Дитячий небосхил із зоряної пряжі

Нам не забути в щасті і біді,

І Перекоп, і Нойчиков – всі пляжі,

Де пустували в лагідній воді.

Нам не забути парку струмені щасливі,

Красу його алей і доблесний «Шанхай» –

Хранитель таємниць і поцілунків несміливих,

Наш найвірніший друг і наш юнацький рай.

Ріка нічною прохолодою нам дише,

І зморені замовкли солов’ї,

А десь далеко грає танго Міша,

І серце завмира в передчутті своїм.

Кохання перше дружбою ми звали,

Та кожен вірив у святий обман,

Його ми прагнули, бо ще не знали,

Що коротенький вік його душевних ран.

Як хороше було! Які були щасливі!

Життя в нестримній мчалося кадрилі,

Вже зморшки в кожного, у кожного – сивини,

У кожного свій дім і друзі є нові,

Та як нас не тасуй, ми все одно єдині,

Ми – той далекий світ, в сім’ї одній живий.

А світ сьогоднішній – продажний і брутальний

Розправитись з минулим нашим поспіша,

Та в суєті суєт, де буднів наших справи,

Не дай нам, Бог, забути тих, хто вже не з нами…

Бо з нами їх душа!

Генрих САМОХВАЛОВ.

(Переклад з російської Григорія ІВАНЕНКА).

Залишити відповідь