ЗА КОГО (ЧИ ЗА ЩО?) НАС МАЮТЬ?!.

Блог редактора

 

Недавні вибори до місцевих рад в Україні ще довго, мабуть, будуть аналізувати й коментувати різні експерти. Бо є над чим поміркувати… Сьогодні хочу поділитись своїми думками з приводу лише окремих моментів, з ними пов’язаних. Бо взагалі: чесність будь-яких виборів – у різних країнах – викликає сумніви в багатьох людей  не лише в нас, українців: і в Грузії про таке після недавніх там виборів відкрито говорять, і навіть у США подібне  спостерігаємо…

На Іванківщині – так відтепер ми будемо в газеті й між собою (невідомо, правда, скільки часу…)  називати територію  нашого рідного Іванківського району – не вщухають розмови  про це. Несподівані в деяких випадках  результати підрахунку голосів багатьом незрозумілі. Хоча саме це   кимось розумним, безперечно, й було заплановано. Щоб мати з цього пряму вигоду.

Для кого? А кому ще, крім як організаторам цих виборів, це потрібно?!.

Жорстко висловлююсь? Можливо. Але ж не я один так думаю!..

Поясню, що маю на увазі.

У минулому номері «Трибуни праці» разом зі списком новообраних депутатів Іванківської селищної ради (ОТГ) було опубліковано й коментар до нього. Голова СТВК Наталія Валерко  пояснювала процедуру підрахунку голосів: як саме встановлювались  результати голосування. Тобто, за якою схемою  визначали у територіальних комісіях переможців серед кандидатів у депутати. Виявляється, не фактичних – за абсолютними показниками,  які набрали найбільше голосів «за» себе. А створених штучно у багатьох випадках. А тому й виявились деякі новообрані депутати…  призначеними. Внаслідок запропонованої ЦВК схеми визначення результатів голосування.

Та ще маємо переможців чисто «партійних», коли можна так сказати. Яким  мандати дісталися не внаслідок довіри до них виборців, а завдяки гарантовано прохідним місцям  у партійних  списках. Саме тому їм не важливим було, скільки людей за  них проголосує: у випадку подолання 5-відсоткового бар’єру їхньою політичною силою вони автоматично ставали депутатами.

І це означає те, що така система виборів на місцевому рівні – висування кандидатів тільки від політичних партій, та ще й із запропонованою на цей раз складною і  фактично непрозорою схемою підбиття  результатів голосування –  не може відображати реальної картини симпатій і антипатій виборців. Отож і  стали  депутатами  Іванківської ОТГ деякі кандидати,  виборцям зовсім не відомі. За яких хтось проголосував випадково чи  просто навмання… Свідчення цього маємо: за одного з них віддано  аж… 4 голоси, а за іншого – 7 (!). У той же час не стали депутатами ті наші земляки, чиї імена відомі широкому загалу, за кого свідомо віддали свої голоси в десятки разів більше виборців.

Хтось нам з вами, шановні читачі, доведе аргументовано, що це правильний спосіб визначення переможців виборчих перегонів? Ні. не доведе ніяким чином! Бо маємо штучне і відверте спотворення реальної ситуації. Я б сказав, маємо насмішку над виборцями. Але тут не до сміху: плакати треба. Як тут не пригадати  відомого колись вождя, який запам’ятався і такою фразою «Не важливо, як голосують – важливо, як рахують…».

Треба говорити й про інше: низька явка виборців завжди полегшує можливі фальсифікації. Доведено  світовою практикою!.. У нас, особливо цього разу, – також. Не пішовши на виборчі дільниці, дві третини виборців Іванківщини теж вплинули на отримані результати. Бо мізерна кількість голосів «за» означає фактичну нелегітимність деяких новообраних депутатів: це не волевиявлення більшості представників територіальної громади, а… спланована випадковість. Інакше таку ситуацію й не назвеш.

У такому ракурсі обов’язково слід говорити й про методи досягнення  «спланованої випадковості». Зокрема, про маніпулятивні технології. Одна з них – набрання партіями до своїх списків великої кількості так званих технічних (зарані  непрохідних) кандидатів – для розпорошення голосів виборців між ними. Аби забезпечити отримання представницьких мандатів «потрібним людям» меншою  кількістю голосів. Про це я вже писав  напередодні, тож повторюватись не буду.

Нині стало ще більш зрозуміло: творці подібних виборчих технологій в Україні наперед планували подібні результати… Тож і «замутили»  все саме так. Щоб легше було  представникам олігархічних партій-монстрів пройти в органи місцевого самоврядування. Котрі в результаті децентралізації нині отримали можливість розпоряджатися значними  коштами й матеріальними ресурсами. А там, де великі гроші – там самі знаєте, що…

Сподіваюсь, що тепер  багатьом   стане зрозумілим, чому так наполегливо лунали заклики до  виборців: прийти на дільниці й проголосувати. Але значна частина з них не пішла. З різних причин. І тим самим посприяла потраплянню в місцеві ради випадкових людей. Вигідних тим партіям, у списки котрих вони були занесені. Які не репрезентують думку більшості населення регіону. Зате слухняних, коли їм даються вказівки, коли, за що і як голосувати на сесіях…

Хоча, скажіть, будь ласка,  хіба потрібні у місцевих радах постійні міжпартійні розбірки між депутатськими фракціями замість  конструктивної роботи  на благо своїх земляків?

До речі,  наведу дані, що свідчать про партійні симпатії  тих виборців, які змушені були голосувати на дільницях за якусь з політичних сил.

Картина на Іванківщині така: згідно з протоколом селищної територіальної виборчої комісії «ЄС» отримала 1664 голоси, «За Майбутнє» – 1585, «Свобода» – 1132, «Слуга Народу» – 997, «ОПЗЖ» – 749, «Батьківщина» – 669, «Наш край» – 494, «Сила і честь» – 408, «Пропозиція» – 274 та «Радикальна партія Олега Ляшка» – 260 голосів.

Цікавою і справедливою була реакція виборців й на декого з явних технічних кандидатів. У  згадуваному протоколі СТВК проти багатьох прізвищ кандидатів у депутати – красномовні цифри голосів, відданих за них: або нулі, або від 1 до 5-7-9. А на цих же людей партії витрачали дуже немалі гроші!  Чого тільки коштували кольорові буклети й листівки з їхніми фотографіями та програмами-обіцянками (голослівними найчастіше), а також  спецвипуски партійних газет-одноденок. Видно, вартувала шкірка вичинки, коли не рахувались партійні бонзи та їх господарі-олігархи з великими затратами на ці вибори.

Павло СМОВЖ.

 

 

 

Залишити відповідь