ЦСВЯП: СУЧАСНИЙ, БЕЗПЕЧНИЙ,       СОЦІАЛЬНО ВАЖЛИВИЙ ПРОЄКТ

Публікації Трибуни Праці

Будівельні роботи на майданчику першої пускової черги Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива майже завершено. Яким чином його робота позначиться на розвитку регіону?

Будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива з АЕС України (ЦСВЯП) у зоні відчуження розпочалось 9 листопада 2017 року. І ось перший пусковий комплекс ЦСВЯП на підході до повної готовності.

22 грудня основні будівельні роботи на майданчику завершилися, і в 2021 році, після отримання «Енергоатомом» ліцензії на експлуатацію ЦСВЯП від Держатомрегулювання, на його майданчик завезуть для зберігання першу партію відпрацьованого ядерного палива з українських атомних електростанцій.

Упродовж цих років «Трибуна праці», взявши на себе функцію громадського контролера й інформатора громадськості Іванківського району, невпинно стежила за цим будівництвом. Усю отриману інформацію з цього приводу газета регулярно оприлюднювала на своїх сторінках, щоб жителі Іванківщини мали можливість сформувати свою власну неупереджену думку щодо цього промислового об’єкта, його безпечності й значення для України і територій, прилеглих до району його розміщення.

Ліквідувати залежність

Протягом останніх десятиліть в Україні було зведено та передано в експлуатацію не так вже й багато великих промислових об’єктів. Оцінити ж значення такого об’єкта, як ЦСВЯП, можна, зваживши, скільки коштів заощаджуватиметься щорічно, коли ми матимемо власне сховище. А йдеться про величезну суму – близько 200 мільйонів доларів США. Саме такі гроші «Енергоатом» щороку витрачав, сплачуючи російським підприємствам за переробку й тимчасове технологічне зберігання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП). Ця схема працювала за промовчанням ще з радянських часів, але нині у ній немає ані технологічного, ані економічного сенсу.

За СРСР відпрацьоване паливо з українських атомних станцій відправлялося до тимчасових сховищ на території РРФСР для подальшої переробки. Після розпаду Радянського Союзу наші атомні станції та російські підприємства-переробники перевели свої відносини на комерційні рейки. Тоді й з’явились майже астрономічні витрати у 130-200 мільйонів доларів щороку, які, в кінцевому підсумку, лягають на плечі українських споживачів електроенергії. Як промислових, так і побутових. Адже ці витрати включені у собівартість електроенергії, виробленої атомними станціями.

З огляду на це стає ще більш зрозуміло, що будівництво і введення ЦСВЯП в експлуатацію позитивно вплине на стримування цін на електроенергію, передусім для промислових споживачів.

Коли перша черга сховища запрацює, її щорічні експлуатаційні витрати, за оцінками фахівців «Енергоатома», становитимуть приблизно три мільйони доларів США. Тож відмова від переробки і тимчасового зберігання в Росії ВЯП з вітчизняних атомних станцій дасть Україні змогу щороку заощаджувати приблизно 190 мільйонів доларів, а за кожне десятиліття – близько 1,5 мільярда доларів США.

Водночас створення ЦСВЯП нарешті покладе край залежності України від РФ, яка була монополістом у питаннях поводження з відпрацьованим ядерним паливом. Отже, сховище убезпечить українську атомну енергетику від повторення критичної ситуації на кшталт початку 1990-х, коли Росія упродовж майже трьох років не приймала відпрацьоване паливо з наших АЕС. І весь цей час українські енергоблоки перебували на межі зупинки, оскільки доводилось зберігати гранично велику кількість ВЯП в їхніх реакторних відділеннях.

Щоб уявити собі, що для українських споживачів електроенергії означає зупинка одного чи двох блоків АЕС, треба знати, що Державне підприємство «НАЕК «Енергоатом» – оператор чотирьох діючих  вітчизняних атомних електростанцій, на яких сьогодні експлуатуються 15 атомних енергоблоків. При цьому «Енергоатом» є основним виробником електроенергії в Україні, забезпечуючи близько 55% загальних її потреб, а в осінньо-зимовий період іноді й до 70%. До того ж електроенергія, зґенерована на АЕС Компанії, – найдешевша порівняно з тією, яку виробляють теплові, сонячні, вітрові та навіть гідроелектростанції. А сама Компанія є одним з найбільших платників податків у нашій державі.

 

Імпульс для соціальної сфери

Ще один надважливий економічний чинник спорудження ЦСВЯП полягає у тому, що це будівництво сприяє потужним інвестиціям в українське виробництво високотехнологічної продукції. До прикладу: за попередньою домовленістю з власником технології – американською компанією HoltecInternational – в Україні планується розгорнути виготовлення контейнерів для зберігання відпрацьованого ядерного палива. У майбутньому навіть можливий експорт контейнерів, вироблених в Україні, до держав, які почали активно розвивати власну атомну енергетику. Адже український ЦСВЯП після запуску певний час буде найсучаснішим і найбезпечнішим у світі сховищем ВЯП свого класу.

Якщо порівнювати це сховище з іншими промисловими об’єктами, створеними в Україні за часів незалежності, то варто зазначити його надважливу відмінність від усіх інших: він містить важливу соціальну складову. Адже, відповідно до статті 3 Закону України «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проєктування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій», 10% загальної кошторисної вартості будівництва ЦСВЯП мають спрямовувати на спорудження об’єктів соціального призначення в Іванківському та Поліському районах і місті Славутич Київської області.

На виконання цих, передбачених українським законодавством, соціальних зобов’язань відокремлений підрозділ «Енергоатома» – «Атомпроєктінжиніринґ», Київська облдержадміністрація та Державне спецпідприємство з управління капітальним будівництвом зони відчуження уклали між собою спеціальний договір. Ним передбачено, що сторони мають докласти всіх зусиль, щоб будівництво ЦСВЯП надало потужний імпульс розвитку соціальної сфери Київщини.

Керівництво ДП «НАЕК «Енергоатом» завжди розглядало реалізацію соціальної складової у проєкті будівництва ЦСВЯП як один із пріоритетів. Станом на початок грудня 2020 року, виконуючи підписаний тристоронній договір, «Енергоатом» перерахував Київській облдержадміністрації 111,1 млн грн (у 2018-му – 2,2 млн грн, у 2019 році – 93,9 млн грн, у 2020-му – 15 млн грн). Проте Іванківському району (на сьогодні – вже колишньому) перші кошти – авансовий платіж – були виділені лише в листопаді 2020 року – в сумі 1 млн 140 тис. гривень. Й вони в  грудні перераховані з КОДА підряднику-переможцю тендеру, котрий реконструюватиме наступного року в Іванківській школі № 2 системи теплопостачання та гарячого водопостачання.

Останнім часом виникали проблеми з розподілом між згаданими районами коштів, які «Енергоатом» вже перерахував Київській ОДА. Зауважимо, що ці проблеми не належать до сфери компетенції НАЕК «Енергоатом», проте Компанія завжди готова обговорювати будь-які питання та сприяти їхньому вирішенню в інтересах мешканців Іванківщини.

Розвиток регіону

ЦСВЯП вводитиметься в експлуатацію поетапно – пусковими комплексами, яких буде 15. Кожен із них потребує виконання будівельних робіт і, відповідно, перерахування коштів на будівництво соціальних об’єктів. Загальна тривалість будівництва становитиме 198 місяців, тобто шістнадцять з половиною років. Із них два з половиною роки знадобилося на будівництво першого пускового комплексу, і по 12 місяців має тривати будівництво кожного з наступних.

Спорудження ЦСВЯП у перспективі має позитивно вплинути на соціально-економічний розвиток регіону також і завдяки створенню нових робочих місць. В НАЕК «Енергоатом» вважають, що не лише персонал сховища, а й працівники супутніх спеціальних виробництв, які забезпечуватимуть його технологічні потреби під час експлуатації, мають залучатися передусім із місцевих кадрів. Тобто Компанія має намір у співпраці з місцевою владою готувати персонал для ЦСВЯП. Це дасть місцевим жителям змогу отримати добре оплачувану роботу, а регіонам – податки й інші відрахування.

Наразі НАЕК зацікавлена у максимально тісній співпраці з місцевою владою, органами місцевого самоврядування та населенням територіальних громад задля забезпечення соціального-економічного розвитку прилеглих до сховища територій. Адже нові робочі місця, інвестиції у соціальну сферу та економічний розвиток регіону – одна з пріоритетних цілей, якої прагне досягти «Енергоатом» при спорудженні ЦСВЯП.

                                                   Богдан КРУТІЄНКО.

Олег БЕРЕГОВИЙ,

депутат Іванківської селищної ради:

– Будівництво  власного сховища відпрацьованого ядерного палива з українських АЕС я особисто схвалюю. Нині особливо ризиковано відправляти його в Росію – державу-агресора, яка  розв’язала і веде проти нас війну. Навіщо віддавати їй те, що нам самим згодом пригодиться, тобто, те, що ми самі зможемо колись переробляти? Навіщо з тривогою постійно очікувати, що вона може  одного разу почати шантажувати нас цим або й прямо створити якусь величезну проблему?..

Проте, з іншого боку, особисто я не вважаю, що це правильне рішення – зробити таке сховище централізованим, та ще й у столичній області. Зрозуміло з точки зору логістики й економіки, чому воно має бути неподалік  колишнього 4-го реактора ЧАЕС. Але з цим я не погоджуюсь. Можна було б не продовжувати концентрувати тут потенційну ядерну небезпеку, а хай би кожна українська АЕС зберігала ВЯП самостійно, побудувавши у себе такі сховища, як на Запорізькій атомній станції.

Андрій АПАРОВ,

депутат Вишгородської районної ради:

– З точки зору уродженця Іванкова, я розумію тих, хто не хоче, щоб під боком у нього та всіх жителів нашого регіону функціонував ще один ядерний об’єкт. Яким є  це сховище. Що не кажіть, а потенційна небезпека від «мирного атома», навіть  не прогнозована сьогодні завдяки сучасним технологіям зберігання відпрацьованого уранового палива, існує, вона теоретично можлива.

Я  особисто, якби вирішував подібне питання, то розглядав би  варіант зберігання відходів  атомної енергетики глибоко під землею, в кам’янистих породах. Є ж у нас покинуті шахти, різні підземні сховища. Українці вже, як то мовиться, насьорбалися різних проблем, породжених Чорнобильською катастрофою. Та так, що й нашим  внукам-правнукам дістанеться від цього. Не хотілося б щонайменшого повторення. Хоч ми, нинішні, цього й бачити не будемо…

Але коли вже питання вирішено, то треба продумати і впровадити таку систему суворого і всебічного контролю за процесом зберігання ВЯП, у тому числі – й громадського, щоб жити було спокійно всім.

Сергій ЯЦЕНКО,

голова Іванківської

райдержадміністрації:

  • За утилізацію відпрацьованого ядерного палива Україна вже багато років платить РФ величезні гроші. Це неправильно, не по-господарськи. У нас весь цикл – від добування уранових руд та їх збагачення й підготовки до використання на АЕС і аж до подальшої переробки – повинен бути замкнутим повністю. Це теж одна з гарантій нашої незалежності як держави.

Микола ВАСИЛЕНКО,

приватний підприємець:

– Чи треба Україні таке сховище? Звичайно ж, треба. Кожного року віддавати Росії понад 200 мільйонів доларів за те, що там приймають на зберігання і технологічно якось переробляють наше ВЯП – це марнотратство. Якби ще  років 10-15 тому почали його споруджувати – вже б  окупилися затрати на будівництво першої черги за рахунок економії саме цих коштів. А  термін служби ЦСВЯП розрахований же на багато десятиліть. Тож надалі Україна все більше буде «в плюсах» з точки зору економіки. І в нас тут інших варіантів немає.

Це коли розглядати питання в масштабах держави. А з точки зору користі для нас, населення причорнобильських територій, тут теж є свої плюси. Бо передбачені спеціальним законом 10 відсотків коштів від кошторисної вартості ЦСВЯП повинні йти на соціально-економічний розвиток прилеглого до чорнобильської зони регіону.

Але практика останніх  років показала, що необхідно внести зміни до закону про ЦСВЯП – у частині використання згадуваних  грошей. Щоб вони надходили в територіальні громади напряму, а не через Київську обласну держадміністрацію, яка чомусь дуже вільно і необ’єктивно розпоряджається ними на свій розсуд. Тобто, на наш погляд, не завжди правильно… Це – ключове. І як достукатися до всіх причетних до цього, в т.ч. до «Енергоатома», – я не знаю. Бо ця компанія повинна бути теж зацікавленою в тому, щоб її кошти використовувались саме на передбачені цілі, а не як комусь з обласних чиновників заманеться.

Мені дивно, чому ніхто в нас не говорить про те, що закладення на довготривале зберігання кожної збірки використаного ядерного палива теж підпадає під ті 10 відсотків. А значить, відрахування таких коштів для прилеглих територій розтягнеться на багато десятиліть. І це треба обов’язково враховувати. Й контролювати  цей процес. Щоб усе було прозоро: які й куди виділяються гроші, з якою ефективністю вони використовуються в громадах.

До речі, відповідний законопроєкт щодо внесення таких змін у закон про ЦСВЯП вже поданий у Верховну Раду і зареєстрований там. Я ж, з іншого боку,  готуюсь зареєструвати громадську організацію, що буде боротись  за їх прийняття. Бо не одній людині це потрібно, а всім мешканцям причорнобильського регіону. І ми будемо використовувати для успіху такої боротьби за  справедливість усі доступні  форми і методи…

Тим більше, що   треба негайно добиватися, аби правонаступником  колишнього Іванківського району в цих питаннях стала саме Іванківська селищна рада, тобто, ОТГ, а не весь новоутворений  великий Вишгородський район.