Дякуємо, шановні друзі! Дуже приємно!

Блог редактора

 

 

20 січня 2021 року “Трибуні праці” як друкованому часопису ще донедавна Іванківського району виповнилося 89 років з дня виходу в світ його першого номера. Цього дня я розмістив на своїй сторінці в Фейсбуку  повідомлення про таку скромну і разом з тим солідну  дату. Воно було ілюстроване кількома десятками світлин різних років  з редакційного фотоархіву та поширене ще й у деяких місцевих групах ФБ. А ще цю інформацію   поширили на своїх  сторінках люди, які вважали за свій обов’язок віддати шану газеті ще й таким способом.

І посипалися вітання газеті та її творцям!..  Загалом їх, а також схвальних “лайків” – і моєму посту, й іншим, присвяченим  газетній даті,  набралося за кілька днів кілька сотень. Й це  також показник ставлення земляків (і не тільки їх) до нашого видання. Вважаю, буде несправедливо, коли не згадати в газеті хоч би деякі з них, бо вони – дуже показові. Й не подякувати всім, хто висловив свою позицію стосовно нашої газети – її змісту, її перспектив. Величезне всім вам “СПАСИБІ!”, друзі!

А почну з тексту вітання, яке розмістила в групі  “Іванківщина рідна” відома не лише в Індії жінка-вчений Вільям Бабурані. Володіючи російською мовою, вона висловила свої думки такими словами (цитую дослівно і виділяю навіть шрифтом):

«С днем народження, “Трибуна Праці”!

Ей 89 лет. Великая газета, где моё интервью вышло дважды – по Иванковскому району и по стране в августе 2019 года. Тетяна Рябокляч взяла интервью у меня “С любовью приехала в Украину из Индии”.

А моя великая подруга – Таня Грицик (Василенко), ее брат и семья Николая Василенко, и ее семья, и ее родные. Привет всем друзьям!

Я всегда думаю: “Обязательно будет день, когда будет самолёт от моего родного города Мадурай в Киев, и я снова поеду в Украину. И украинские друзья пускай приезжают к нам в гости!” Это моя огромная мечта.

Да здравствует Индо- Украинская дружба!»

Повірте: таке несподіване для мене особисто і всіх працівників нашої редакції вітання  з далекого континенту розчулило, здавалось би, загартоване в процесі нелегкої журналістської діяльності серце. Ці слова варті того, аби згадувати їх у подальшому й намагатися працювати ще більш плідно!

Ось ще кілька з численних відгуків на ту мою фотоінформацію.

“Щиро вітаю, рідна моя «районка»!!! І хоч років тобі додається, а ти – молодієш, красивішаєш! Що не випуск чергового номера, то цікавіші матеріали,  актуальні теми, розповіді про оперативні подіі з життя селища, району …

Молодці, колеги! Дууууууже люблю вас читати!!!

Щиро вітаю із 89-м днем народження «Трибуну праці», юним кореспондентом якої я стала, навчаючись у третьому класі! Саме «районка» дала мені путівку у велику журналістику.

Особлива вдячність її незмінному упродовж 35-ти літ редактору, другу Павлу СМОВЖУ – за творчу співпрацю! Усім вам, друзі, зичу творчої наснаги, оптимізму в цей складний час, фінансової стабільності, спонсорів грошовитих, вдячних читачів! А в особистому житті нехай у кожного з вас буде родинне благополуччя, щастя, радість, добре здоров’я!

З повагою – ваша землячка, заслужений журналіст України, ведуча програм Українського радіо, де працюю усе творче життя , Ніна КАРПОВЕЦЬ“.

Ольга РОЗУМЕНКО: “Тут Павло Смовж нагадав, що сьогодні нашій Іванківській районній газеті “Трибуна праці” виповнюється  89 років. Чималенький вік. З них майже тридцять років (1989-2018) я пропрацювала в колективі, який хоч і змінювався час від часу, але головним у нас залишалось одне: ми намагались робити газету цікавою. Повірте, працювати в районці – це нелегка праця не лише з точки зору журналістики. Справа не стільки в багатоплановому навантаженні (куди тим обласним чи навіть центральним періодичним виданням), справа у ставленні до місцевої преси з боку влади. Часто воно було й залишається, м’яко скажу, нерозумним і недалекоглядним. Проте газета жива, поки люди її читають. Тож я бажаю “Трибуні праці” ще багато позитивних років. Хоча б до століття. Так приємно зараз згадувати чудові моменти під час роботи в редакції. Їх дійсно було багато. Особливо, коли до нас приходили цікаві особистості, або ми їх шукали самі. З Днем народження, газето!”.

Яніна ЗАЛІСЬКА: “Вітаю!!!! Районка викликає у пам’яті моїй гарні спогади… Хоч зараз районки і переживають не найкращі часи, багато взагалі перейшли в інет, але вона мусить бути! Бажаю цікавої роботи і натхнення, а також задоволення від того, що твоя робота приносить користь читачам, є затребуваною. І вам за неї мати гідну оплату!..”.

Натали КИРИЛЮК: “Щиро вітаю з 89-ою річницею з дня створення районної газети! Здоров’я, натхнення, творчої наснаги Вам особисто і працівникам! Вірю, що 90-річчя зустрінете з гарним настроєм! Не можуть пересічні українці, люди, які проживають у сільській місцевості, залишитись без офіційної, місцевої інформації, та ще й в умовах адміністративно-територіальної реформи! Місцевим ЗМІ – жити!”.

Олександр СОЛОДАР: “Вітаю, Павле Яковичу, газету, Вас і колектив з річницею! Незважаючи на всі адміністративно-територіальні перипетії, Іванківщина живе разом з своїми людьми та проблемами і буде жити. Тож нехай живе разом з громадою і часопис! Міцного здоров’я колективу, всім, хто працює сьогодні, хто працював і зараз на відпочинку, і тим, хто буде працювати в майбутньому, невичерпної енергії і творчого пошуку на многая літа “.

Надія ПОЛЯКОВА: “А я поскаржитися хочу: виписала районку, та, дякуючи реформі пошти, ще не отримала жодного екземпляра… Село Дитятки. А працівників газети щиро вітаю з таким великим і багатоплідним терміном служби на інформаційному просторі!”.

А “на закуску” – ще й спогад талановитої поетеси, нашої землячки Олександри МАНДРОВСЬКОЇ (Василенко):

“Сьогодні 89-річчя святкує газета вже колишнього Іванківського району “Трибуна праці”. ЗМІ, з яким пов’язала своє життя моя бабуся Олена Михайлівна Фещенко-Патичук та почала свій шлях у велику журналістику і я.

На цих світлинах (вона вмістила в ФБ три фото зі свого архіву – Ред.) – 75-річний ювілей ТП. А я досі пам’ятаю значно раніший день народження газети, на який мене вперше взяла бабуся. Того разу їй подарували ошатну картинку – акварель із зображенням маленької хатинки у засніженому лісі. А я, будучи дитиною, як зараз кажуть гіперактивною, спочатку почала із цікавістю стукати відкидними стільницями, які були вмонтовані у червоні дермантинові крісла. Але стільниці швидко обридли і я вирішила розім’яти ноги, гасаючи червоною доріжкою між рядами. На якій заледве не збила із ніг редактора газети Павла Яковича.

“Майбутній журналіст росте?”, – усміхнувся він бабусі.

Слова Павла Яковича виявилися пророчими. Ще у шкільному віці на сторінках ТП почалися з’являтися мої перші поетичні спроби. Згодом я стала дописувати репортажі з учнівського життя. Пізніше на шпальтах ТП почали друкувати мої дописи вже як педагога, у яких я  раділа творчим здобуткам своїх колег та, особливо, вихованців.

Друзями нашої маленької родини були співробітники ТП: Галина Кизя й Тетяна Рябокляч, Іван Захарович Кірімов, Валентина Іваненко (усі вже у засвітах). Залишаються Неля Василівна Григорович, Григорій Іванович Іваненко, пані Людмила Шункова та Ольга Розуменко. З Дмитром Анатолійовичем Рябоклячем ми були колегами. А друкарка Майя Іванівна Кричморжевська-Фещенко (теж уже покійна) була членом нашої сім’ї. З нею одружився бабусин брат Аркадій Фещенко.

Павло Якович першим зателефонував і запропоновував допомогу, коли 14 жовтня 2016 року перестало битися серце моєї бабусі. Він же потурбувався про те, щоб її поховали за усіма необхідними ритуалами в тихому куточку Іванківського кладовища.

А я досі отримую в месенджер особисті повідомлення від “редакційної сім’ї” ТП, у яких мене вітають, радіють моїм успіхам і згадують світлим словом маму-бабусю.

Тому сьогодні хочеться привітати увесь редакційний колектив із днем народження “Трибуни праці” та побажати гострого пера і творчого натхнення. А ще – вдячних читачів”.

На знімку: Вільям Бабурані (William Babyrani) зі своєю студентською подругою Тетяною Гріцик перед зустріччю в редакції “Трибуни праці” з журналістським колективом. Серпень 2019 року.

Павло СМОВЖ.

Фото Тетяни Рябокляч.