ЗОРЯНА КАВА
Коли в мою
чашку посиплються зорі,
Піду заварити
цю північ, як море,
Що зернами
мрій потаємних шепоче
І гомоном
дальніх галактик клекоче,
Та й дам
настоятися тим оксамитам,
Подібних до
пряних небачених квітів,
Щоб як розлетяться
світання купави,
Додати кориці
у зоряну каву.
ОСОКОЮ
Осокою неспокою
Йшли з тобою в парі.
Мов по склу, я за тобою –
Усе далі й далі. Ти казав:
– Там первоцвіти,
По осоці скраю.
Як будеш мене любити –
Букет назбираю.
Ще казав:
– Там, поміж трав –
Папороті квітка.
Як знайдемо, будеш пава
Ти, моя лебідко.
– Осока вже по коліна,
Милий мій, коханий! –
Як любов жива й нетлінна,
Не страшні ті рани,
Що на тілі ніжнобілім,
Хоч і кровоточать…
Зате ж душі наші цілі –
Їх болі не точать.
– Осока уже по пояс!
Голубе мій, чуєш? –
Ти не плач, кохана, вголос,
Душу урятуєш. –
Ой осоко, ти, висока,
Хоч трохи пригнися.
– Де ти, мила, кароока?
Спіши, не барися.
– Осока уже по шию,
Дихати ой важко.
– Веду тебе, як умію.
Терпи, моя пташко.
– Де ж ті квітипервоцвіти
Й папороті квітка? –
Заблукали ми у світі.
Вибачай, лебідко.
– Я заплуталась у травах…
Сонце вже сідає!
– Як зарадить, моя паво,
Тобі – я не знаю…
Осокою неспокою
Йшов назад без пари,
А у небі наді мною
Скупчилися хмари.
– Ой ви, хмари, дощу дайте
– Густого, рясного.
Поміж трав та заховайте
Милому дорогу!
Посипався дощ стіною
– Став коханий рястом…
Осокою неспокою
Не шукайте щастя.
Наталія Мельниченко.