Не забуваймо тих, хто був з нами. Шануймо тих, хто поруч

Після статті Нелі Василівни Григорович «Нехай в душі цвіте бузок» у «Трибуні праці» від 24 грудня 2020 року величезною теплою хвилею нахлинули на мене спогади про школу, вчителів, про наш 10Б. Як це було давно  і наче  зовсім недавно…

 

Будучи давно на схилі років, не можу не сказати, не можу спокійно, без щему в серці, не згадати ту мить, коли в нашій Іванківській середній школі першого вересня 1944 року пролунав перший дзвінок…

Перед очима – моя перша вчителька Олександра Вікторівна Новицька, її великий коричневий портфель, з якого  виглядали лінійка і купа наших зошитів. Цією лінійкою ночами вона розкреслювала нам сторінки зошитів для письма, арифметики, бо готових «у лінійку» та «в клітинку» не було. Як не було і «Букваря». За нього служив нам звичайний зошит з надрукованим у друкарні текстом. У зошитах ми виводили літери буряковим чорнилом, яке носили з собою в пошитих мамами торбинках…

Боляче згадувати ту воєнну і післявоєнну бідність, яку перенесли і наші батьки  (в кого вони залишились…), і ми, і наша школа. Але ми старались вчитись!

І ось 1954 рік, незабутній останній дзвінок. Відтоді спливло вже понад 66 років, а в спогадах моїх  залишається наш класний керівник Олексій Іванович Гончар, його цікаві уроки з української мови та літератури. Багато вчили ми напам’ять поезій Т. Шевченка, Л. Глібова, І. Котляревського, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри. Любили і поважали ми свого вчителя літератури, тому з нетерпінням чекали його уроків і старанно вчили цей предмет.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Тамара  ВОЄВОДСЬКА,

випускниця Іванківської середньої школи 1954 року,

відмінник народної освіти України.

На знімках: 27 червня 1954 р. – випускники 10 класу зі своїми педагогами перед отриманням атестатів зрілості; 9 червня 1979 р. – зустріч через 25 років після закінчення школи.