Зеленеє жито, зелене…

Публікації Трибуни Праці

 

Вересневе сонце поволі підкочувалося до пругу. Іван вже вичовгував який кілометр. Більша частина шляху давно лишилася позаду. Йшов неспіхом, звільна підспівуючи пісень, неначе себе тим підохочував: «Зеленая та ліщинонька, гей, чом без сонечка зів’яла? Молодая та дівчинонька, гей, козаку світ зав’язала…».

Такі довгенькі подорожі, найбільше – пішака, здійснював Іван частенько. Бо це його насущна робота – дезинфектора-санітара при дільничній Сидоровицькій лікарні. Обходив, ще зранку відправляючись у дорогу, навколишні села – Варівськ, Олізарівку, Рудню-Сидоровицьку, Рафалівку, радгосп. Ще відчував таку-сяку міць у зранених ногах – суворе нагадування про ту війну, де рятував, будучи санітаром, поранених бійців, поки й сам не впав, скошений осколками ворожого снаряду. Відтоді довго вилежувався по госпіталях, поки врешті став на ноги.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

 

Віктор БУТКО,

с. Термахівка.