Щедра поетична Муза і вчительська самовідданість…

Публікації Трибуни Праці

 

Досить часто на сторінках «Трибуни  праці» публікуються вірші Наталії МЕЛЬНИЧЕНКО. Вони не лише різної тематики, а й досконалі у мистецькому плані. У них наша землячка (родом вона – з Малої Макарівки, а живе і працює в Києві) прагне передати усю палітру  власних почуттів, висловити погляд на життя та події у ньому. Детальніше – в інтерв’ю з нею.

 

– Писати вірші я почала у 6 років, бо дуже хотіла зрозуміти, як це робиться. До районної газети дописувала і друкувалася з 7 років. Регулярно брала участь у районних та обласних конкурсах авторської поезії, неодноразово займала призові місця.

У 1998 році під час навчання в педагогічному коледжі зайняла друге місце у творчому фестивалі “Зорецвіт” у м. Богуславі серед учасників Богуславського району. Мої вірші надрукували, але місцевий редактор вирішив, що може без погодження з автором редагувати мої поезії, і після того я довго не публікувалась через глибоку образу на газетярів.

– Але, певно, продовжувала писати вірші…

– Митці – вони такі: дуже тонко все сприймають. Ми чудово розуміємо конструктивну критику, але не терпимо грубого втручання у свій авторський простір. Адже це світ, створений виключно кожним із нас. І кому краще знати, яке слово чи яка кома де повинні стояти…

Звісно, що поезію я не залишила.

– А як обрала професію педагога?

– Уже у 4 класі чітко зрозуміла, що хочу бути вчителькою, про що й написала у шкільному творі. Дуже хотіла стати схожою (у професійному сенсі) на свою першу вчительку Макарівської восьмирічної школи – Тамілу Григорівну Волнянську. Педагога з великої букви. Завжди уважна, строга й добра водночас, вона уміла створити диво зі звичайних речей. Її уроки нагадували казкове дійство. У неї постійно було дуже багато наочності, виготовленої нею власноруч.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Людмила ШУНКОВА.