1. «ПАСХА В СЕЛІ  РАСКА 1943 РОКУ»

Публікації Трибуни Праці

 

У «Трибуні праці» за 5 березня ц.р. я вже згадував про книгу Софрона Луценка, що вийшла друком торік і назва якої винесена у заголовок цієї публікації. Її автор у період гітлерівської окупації нашого краю з певних причин влаштувався  працювати в Леонівському лісництві – помічником лісничого (чому – про це також йдеться там). Тож і сам  немало чого бачив та чув, і після звільнення України від загарбників записав багато розповідей місцевих жителів про звірства, які чинили і в наших краях також  фашисти та поліцаї. Видана тиражем усього 100 примірників, ця книга є цінним джерелом ще більш  конкретної інформації про події тих років на Київському Поліссі.

Особливу увагу  привертає в ній опис масового розстрілу жителів та, одночасно, повного спалення села Раска, що за кілька кілометрів від наших Кухарів. Той кривавий терор був спровокований не лише діями місцевих партизанів,  а ще  й… мешканкою цього села, котра тісно злигалася з окупантами. Хронологію  подій, десятки імен та інші факти автор книги деталізував і занотовував по свіжих слідах зі слів небагатьох очевидців, які з різних причин залишилися живими після того жахливого злочину гітлерівців та їх місцевих поплічників.

Але про все по черзі.

Проте відразу ж зауважу, що ту трагічну подію в історії нашого краю не можна забувати ще й з іншої причини: немалою мірою вона пов’язана саме з місцевими запроданцями. Котрі… Та краще наведу цитату: про це  досить чітко сказав у передмові до книги батька її упорядник – син автора Олександр Луценко. Гіркі слова, погодьтесь: «Незважаючи на те, що описані події все більше віддаляються в часі, вони віддзеркалюють і нашу сучасність, і звучать пересторогою в майбутнє. Бо всі ті злочини окупантів ну дуже сумлінно, а часом – і з показним ентузіазмом,  виконували місцеві запроданці – ті, хто вчився в наших школах, дивився наші кінофільми, співав наших пісень. Жили поруч і вдавали друзів. А при слушній нагоді політичних змін, за примарну оплату зрадництва з насолодою нищили тих, з ким у свята і будні разом крокували по життю. Тож і нам належить бути більш принциповими до тих, хто поруч стиха підспівує пісні з недружного нам голосу. Пам’ятати уроки минулого»…

Цитувати або повніше розповідати за кількома сюжетами цієї книги про передумови та деталі тієї трагедії  в газеті немає змоги: надто детально все там описано. Тому переповідатиму лише найважливіше, наводячи окремі цитати. Хоч це теж непросто: коротко не вдасться. Але буду пробувати…

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Павло СМОВЖ.

(Продовження – в наступному номері газети).