Ігнорують офіційні запити  ЗМІ

Блог редактора

 

Мені є з чим порівнювати сьогоднішню реакцію на друковану пресу з тим, що було раніше: працюю редактором газети майже 36 років. І все життя спостерігаю, як змінюються не лише економічна й політична ситуації в нашій країні, а й суспільні відносини між людьми, ставлення влади до потреб і запитів простого народу. Раніше  конструктивно-критичні виступи газет були предметом серйозного розгляду органів влади, по них вживалися конкретні, дієві заходи для поліпшення проблемних ситуацій, що потребували розв’язання та  уваги. Тепер же такі публікації в пресі чи сюжети в електронних ЗМІ, як правило, просто ігноруються. Їх влада й правоохоронні органи або тупо (вибачайте, але інший термін важко підібрати)  не хочуть помічати, або відмахуються від правди, як від набридливої, кусючої мухи: у кожного вона, правда, своя…

Сьогодні хочу  на порівняно свіжому прикладі показати, як  ставляться деякі чиновники  до преси, в даному випадку – місцевої. Складається таке враження, що  багато хто, якимось чином потрапивши до «керма», вважає, що взяв Бога за бороду. Та ще й надовго. Але довго за «баранку» не вдається триматися нікому – на всіх рівнях. Самі бачите, шановні земляки, як часто міняються наші «кермувальники». Та це окрема – довга й невесела – тема розмови. Перейдемо до того, про що хочу розповісти вам.

9 грудня минулого року я мав розмову з керівником пресслужби Держагентства України з управління зоною відчуження ЧАЕС. Домовились, що надсилаю їм від «Трибуни праці» офіційний запит на інформацію і вони в установлені законом терміни (не довше як за місяць) дають редакції відповідь. Пройшло вже понад чотири місяці, а обіцяної відповіді (передбаченого законом реагування на запити про інформацію) немає. Тож, як мовиться, питання залишається відкритим.

Про що йшлося в тому запиті? А ось він дослівно.  Наводжу текст повністю, аби повторно послати його листом разом з цим газетним номером.

«Голові Державного агентства України з управління зоною відчуження ЧАЕС КАЛАШНИКУ С.В. Шановний Сергію Васильовичу!

Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці» просить  надати  офіційну інформацію про  межі зони відчуження, що проходять по р. Уж  та на акваторії Київського водосховища. А також – про зміни в них, якщо вони вносились.

За нашими даними, за два-три останні роки вони змінилися в бік розширення, внаслідок чого почали виникати деякі проблеми у стосунках місцевого населення з правоохоронцями. Так, громадян, які рибалять на південних берегах цієї  річки, зокрема,  поблизу населеного пункту Луговики Поліського району, а також в інших її місцях, чомусь затримують і накладають грошові штрафи за несанкціоноване перебування у зоні відчуження. Хоча в попередні роки рибалка там була можливою: межею зони були тільки північні береги р. Уж.

Факт протікання річки виключно територією зони відчуження відображений також на картах, що розміщені на сайті туроператора «Чорнобиль Тур».

Подібна інформація є стосовно рибалок, яких затримують на острові Домантово Київського водосховища. Він раніше не входив у межі зони відчуження.

Крім надання офіційної відповіді з цього приводу в установлені законом терміни,  прошу також визначити уповноважену особу, яка могла б в інтерв’ю  нашому виданню  прокоментувати ці питання.

Зарані вдячний за співпрацю!

З повагою – редактор газети  «Трибуна праці»  П.Я. Смовж».

Можна лише здогадуватись, чому в Держагентстві не захотіли зреагувати на такий запит: очевидно, зміна меж зони відчуження – самоуправство. І можливі пояснення-відмовки про зміну  керівників цього держвідомства чи ще щось – не приймаються: треба діяти по закону. Всім. Дарма, що очільників цього агентства чомусь міняють надто часто, але ж всі служби там залишаються і мають виконувати свої завдання, а окремі працівники – належні їм функції.

Хтось може дорікнути: чому редактор досі такий наївний, що сподівається на дотримання українського законодавства всіма без винятку посадовими особами, в т.ч. держчиновниками? Ні, не наївний я! Разом з вами добре бачу й розумію, що діється в нашому сьогоденні. Але ж треба  комусь, не зважаючи на жар і холод, «лупати цю скалу», щоб добиватися справедливості! У цьому вбачаю і сьогодні одне з основних завдань об’єктивної, правдивої журналістики та своє особисте. Під лежачий камінь вода не тече, хіба не так? Будемо всі мовчати – взагалі на голову дехто нам вилізе. Чи, можливо, вже вилізли, а ми це начебто не помічаємо?.. Помічаємо, добре помічаємо «бєспрєдєл» кругом. Проте «на кухнях» обурюємось цим та іншим, але  ще дуже рідко реагуємо належним чином на все несправедливе. Так, як би треба було реагувати…

 Павло СМОВЖ.     

 

Залишити відповідь