Куди йдемо, куди котимось?!. Невеселі спогади перед 35-ми  роковинами Чорнобильської катастрофи

Блог редактора

 

 

Раніше  під такою рубрикою «Трибуна праці» публікувала розповіді про всілякі негативні факти і явища в нашому житті. Сьогодні вона  в мене – у заголовку цієї публікації, а згадалася ось з якого приводу.

…Добре пам’ятаю, як у суботу зранку 26 квітня 1986 року прийшов на роботу в свій редакторський кабінет. Та недовго попрацював над  черговим номером газети: потужний і безперервний гул багатьох автомобілів за вікном змусив поцікавитися: що там таке?.. (Окружної дороги поза Іванковом ще не було, тому весь рух автотранспорту в бік Чорнобиля був через селище). Дзвоню начальнику райвідділу міліції. Той сам ще до кінця не знав, що  трапилось на ЧАЕС, тому лише сказав, що якась велика пожежа на атомній станції і вночі він відправив туди групу своїх працівників.

У той день  почався для мене, а заодно і для всіх  українців, а також  представників багатьох республік колишнього СРСР,  новий період у житті: «після аварії». Котра  виявилась величезною катастрофою не лише для України.

Про все, що діялося на ЧАЕС та навколо неї у той період та в наступні роки, багато й різного написано за 35 років – і безпосередніми учасниками ліквідації наслідків катастрофи, і очевидцями  подій, з цим пов’язаних, і журналістами та письменниками, і науковцями та фахівцями енергетичної галузі. Й правди написано немало, й домислів та відвертої дезінформації, на жаль, – теж…

Багато  різнопланової  інформації за цю понад третину століття опублікувала на своїх сторінках і наша «Трибуна праці». Деякі газетні матеріали були дієвими: на них реагувала влада, намагаючись розв’язувати проблеми, що порушувались журналістами та читачами. А деякі публікації йшли,  як вода в пісок:  на них не звертали уваги ні чиновники та депутати в районі та області,  ні високопосадовці у державних «верхах». Бо, здебільшого, для позитивного вирішення проблемних питань їх треба було «пробивати» на різних рівнях – наполегливо, цілеспрямовано й постійно. А цим не хотілося багатьом керівникам займатися…

Пригадую, як  у грудні 2015 року наша газета опублікувала нові – вже сучасні – карти забруднення цезієм-137 і стронцієм-90  території Іванківського району (на знімку). Матеріали свіжих досліджень науковців-радіологів тихенько лежали в кабінеті тодішнього голови РДА  й він не збирався, на жаль, давати їм якийсь «хід»… До речі, це  було після того, як тодішній прем’єр-міністр України С. Тігіпко ініціював зміни до чорнобильських законів, в результаті чого з 1 січня 2015 року  ВРУ відмінила  4-ту зону   посиленого радіоекологічного контролю  у всіх регіонах, де вона була визначена після аварії на ЧАЕС на підставі  об’єктивних радіологічних даних. Цим самим  людей, які проживали на таких територіях, позбавили відповідних пільг і компенсацій.

Доклав свою руку до звуження прав потерпілого населення і ліквідаторів тієї аварії й Кабмін, незаконно зменшивши їм розміри пенсійних виплат. Так  одним махом «зекономили»  частину видатків держбюджету протягом багатьох  уже років.

І ось нещодавно, буквально тиждень тому, нарешті це питання розглянув  Конституційний Суд України. Він справедливо наголосив, що Чорнобильська катастрофа – найбільша у світі за всю історію ядерної енергетики екологічна катастрофа техногенного характеру за кількістю загиблих, потерпілих від її наслідків людей, масштабами радіоактивного забруднення територій, насамперед – в Україні. Особливо руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на життя, фізичне й психологічне здоров’я зазнали учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яким унаслідок цієї катастрофи встановлено інвалідність (у тому числі й діти з інвалідністю). Тому КС об’єктивно зазначив, що соціальні зобов’язання держави перед громадянами, які втратили здоров’я внаслідок того, що  саме держава у свій час зобов’язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не мають залежати від її економічного становища та фінансових можливостей.

Але ті, хто при  владі, усіляко намагаються зменшити ці соціальні зобов’язання держави.  Про те, що народні депутати-«слуги народу» вже зареєстрували законопроєкт, у разі прийняття якого стане можливим не виконувати рішення судів щодо соціальних виплат  на користь інвалідів, пенсіонерів та інших категорій громадян, я писав у минулому номері газети.

А тепер повернемось до згадуваних вище карт. Вони свідчать: північно-східна частина Іванківщини дуже  забруднена стронцієм. Та так, що треба  там вводити третю, чи  навіть другу, зону радіоактивного забруднення. З усіма випливаючими  наслідками: відповідними преференціями від держави населенню – пільгами, фінансуванням соціальної сфери тощо. Саме тому – і  «Трибуна праці» не один раз писала про це – у зернових культурах, що вирощуються там,  фіксується постійне перевищення допустимих доз радіоактивних елементів, особливо – стронцію-90. Та цього на всіх рівнях – від місцевого до найвищого державного – ніхто не хоче помічати!..

Йшла мова про ті карти на сесії райради та в райдержадміністрації, навіть були направлені  підготовлені мною відповідні звернення районних депутатів у різні вищестоящі інстанції. І що? – Й тут як горохом об стінку!.. Бо до такого питання сьогодні ніхто не хоче повертатися. Та й  кожному «папірцю» в нас треба «приставляти ноги»… А їх ніхто в нас не «приставляв».  Керівникам району ця надзвичайно серйозна робота по встановленню соціальної справедливості, скажемо так, була ні до чого. Одні – «парашутисти» – знали, що прислані в район тимчасово, «на пересидку», інші не хотіли нічого доводити своєму вищому  начальству і ще вищому. Бо керівне крісло було і залишатиметься для багатьох дорожчим за зайві для себе (не для людей!) клопоти.

26 квітня 2016 р. в Іванкові пройшла міжнародна науково-практична конференція, на якій виступали відомі в світі медики-вчені. Один з них – професор Ю. Бандажевський – в інтерв’ю нашій газеті повторив те, що говорив на цій конференції, демонструючи діаграми з конкретними даними фахових досліджень: «радіоактивно забруднені території Полісся і людей, які проживають тут, державі треба рятувати. У мене чомусь  є надія, – зазначав Юрій Іванович, – що нас почують»…

Не почули. Й, на жаль, не почують уже…

А в 2017 р. «Трибуна праці» писала про те, що радіологічне дослідження зрізаних на вулицях Іванкова старих дерев показало, що в їх тирсі вміст радіоактивного стронцію-90 перевищував установлений норматив у кілька разів… І це питання теж «заглухло».

Прикладів байдужої бездіяльності  влади, в тому числі –  місцевої,  до  проблем нашого регіону можна наводити дуже багато.  Про все в одній газетній публікації не розповіси. Але про «найсвіжіші» факти, котрі, так би мовити, ну ніяк не можна замовчувати,  читайте у наступному номері газети. Вони варті, щоб про них говорити на повен голос.

Павло СМОВЖ.

 

Залишити відповідь