«До бабусі Маші»…

Публікації Трибуни Праці

 

 

В останні вихідні перед Великоднем ми з бабусею завжди збиралися на кладовище “до бабусі Маші”.

Готуватися починали у надвечір суботи. З комірчини бабуся діставала мого дитячого візка ще родом із СРСР. Той візок був термоядерного “дівчачого” рожевого кольору, який, щоправда, з роками трохи вигорів на сонці й перестав так сильно дратувати око. Років до шести на тому візку, обійнявшись з квітами “анютині очки” та якимись вічнозеленими лишайниками, “у гості” до прабабці їздила я.

Під час першого року в школі я, маленька Саша, зміцніла й долала відстань через усе містечко до цвинтаря вже на своїх двох. А у візку під напнутим потрісканим дермантиновим дашком пишалися ті самі незмінні “анютині очки”, високі й гострі стебла білих “зірочок” і ще купа якихось досі невідомих мені рослин.

Окрім квітів, до візка бабуся мостила невеличке відерце, дитячу лопаточку для пісочниці, граблі, велику пузату пляшку з водою, ганчірки, фарбу, пензлики й щось перекусити. Я крутилася навколо, заглядала в той візок і всередині все співало від передчуття чогось незвичайного й теплого. Того, що мало трапитися вже завтра вранці: ми підемо “в гості” до бабусі Маші”!..

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Олександра МАНДРОВСЬКА.