Назавжди залишилась у пам’яті…

Публікації Трибуни Праці

 

 

Коли для громадян СРСР розпочалася Велика Вітчизняна війна, моїй бабусі Онищенко Ганні Іванівні було лише 10 років. Але ті  страшні дні вона згадувала  все своє життя. На жаль, четвертий рік її нема вже серед живих (у 86 літ відійша засвіти).  Та спогади  про війну, які розповідала Галина (так її всі називали) своїм дітям та внукам, назавжди залишились у пам’яті…

Народилася  моя бабуся у Запрудці в червні 1931 року, в багатодітній родині. Коли розпочалася війна, їхнього батька Коваленка Івана Йосиповича забрали на війну. Він залишив на хвору дружину дев’ятеро дітей.  Розповідаючи про це,  бабуся Галя згадувала: «Проводжала  його вся родина аж  до ставка в центр села. І ніби зараз бачу, як він,  помахавши нам рукою, відвернувся і пішов далі сам,  піднімаючись під гору до сільського  клубу, звідки забирали всіх чоловіків на фронт. Для нашої  родини то були останні проводи, останні погляди й  востаннє бачили ми свого батька.  Він не повернувся  з війни,  загинувши невідомо де… Залишилися нам на згадку про нього тільки  ініціали та прізвище, викарбувані на меморіальній дошці біля пам’ятника Невідомому солдату в центрі села…».

…Коли німці зайшли в Запрудку, багатьом наляканим жителям довелося спочатку переховуватися в лісі. Втікаючи від фашистських загарбників, родина бабусі Галини  брала з дому все, що могла, навіть корову. Там прожили аж 3 дні. Після  чого  дізнались, що німці відступили і вони можуть повернутися додому. Оскільки мама бабусі все життя дуже хворіла на серце  та цукровий діабет, то   всю роботу по господарству  доводилося робити старшим донькам Тані та Галині. А це значить, що зовсім юним дівчаткам потрібно було копати город, ходити в ліс по дрова, годувати та пасти корову і навіть йти на роботу.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Альона ПРИХОДЬКО,

бібліотекар с. Запрудка.