Мені болить

Публікації Трибуни Праці

 

Мені болить! Я пам’ятаю,

Хто у бою життя віддав,

Щоб мирне сонце понад краєм

Розквітло після всіх заграв,

Щоб світ наповнився любов’ю,

Стомившися від боротьби.

Цю Незалежність вмито кров’ю,

Щоб небо стало голубим,

Щоб гордістю серця тремтіли

За наших всіх захисників.

За тих, що в небо відлетіли,

Не вистачить у болю слів.

 

СТАДО

Як дивляться в очі й винищують віру

У людяність, правду…

Чи є дещо гірш?

Як міряють те, що десь там – поза міри

І совість міняють на ламаний гріш?

Так, можна закрити і вікна, й фіранки,

І вуха, і вічі, людей боячись.

Але все одно настає пора ранку –

Проміння дістане, хоч як не крутись.

Брехнею і ницістю живляться радо

Всі ті, що елітою бачать себе,

Людей працьовитих вважаючи стадом,

А те, що у дзеркалі, – вченим цабе.

Та сонце зійде, бо воно завжди сходить,

А в єдності – сила, і в цім справжня суть.

Вже голову «стадо» рішуче підводить,

Хоча біля ясел воли й не ревуть.

Наталія МЕЛЬНИЧЕНКО.