Рибалка – понад усе…

 

Написати про Юлію Вікторівну Дідківську мене попросили  знайомі чоловіки-рибалки. Ті, хто спостерігав  за її спритністю і вмілим володінням рибальським знаряддям і, звичайно ж, щедрим уловом. У свою чергу, я була приємно здивована захопленням (як виявилось, воно – не єдине) молодої жінки, бо віддавна знаю її як продавчиню. Ну і ще – як хорошого перукаря-самоучку (за порадою знайомих користувалась її цирульними послугами).

– Хто прищепив тобі любов до риболовлі? – цікавлюсь у Юлії. На що вона відповідає:

– У мене всі дідусі, тато і дядьки – рибалки. У Термахівці дідусь Петро дуже давно викопав біля хати невеличке озерце і запустив туди мальків. Ловились там маленькі карасики.

А в Горностайполі разом з дідусем Шурою ми їздили на Тетерів. У нього був дерев’яний човен і він завжди брав мене з собою, коли я приїздила до них з бабусею у гості.

Я ще до школи не ходила, а на рибу з дідусем вставала раненько. Казав дідусь, що з усіх онуків (а їх у нього семеро) лише мені це було цікавим…

Це заняття Юля не полишила, коли виросла, пішла працювати. Чоловік Михайло теж любить проводити багато часу біля плеса. Ловля риби полюбилась і їх донечці  Софійці. Їздять на рибалку і всією родиною, і поодинці, і з друзями: в залежності від бажання і зайнятості кожного.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Людмила ШУНКОВА.