Їхня мета – це й наша мета!..

Блог редактора

 

Постійні читачі «Трибуни праці» не могли пропустити повз свою увагу  дві публікації в останніх номерах нашої газети під рубрикою «Є така проблема: здоров’я наших дітей».  Заголовком до них я використав фразу професора Юрія Бандажевського,  з його інтерв’ю нашій газеті. Його важливу  думку  я перефразував так: «Замовчувати таке – означає сприяти смертності…».  А коли цитувати її дослівно, то про проблему здоров’я дітей, які проживають у причорнобильському регіоні, він мовив так: «Замовчувати її – це сприяти тому, щоб все більше помирало молодих людей…».

Немало наших читачів, як виявилось, дуже уважно прочитали цю сумну розповідь відомого вченого про сьогоднішній стан справ на нашій радіоактивно забрудненій території – через понад 35 років після Чорнобильської катастрофи! І багатьох стривожили  факти, котрі виявляють останні дослідження науковця-медика та  членів його команди. Тому ми  продовжуватимемо публікувати матеріали, які люб’язно згодився надавати  редакції Юрій Іванович. Адже його з колегами мета – це й наша мета: доносити до потерпілого від Чорнобиля населення правду про реальну ситуацію зі здоров’ям людей, на основі їхніх наукових досліджень розповідати про вплив на живі організми радіоактивних елементів. Котрі нікуди з тих пір не поділися, навпаки – деякі прогнозовано ще більше «вилазять на гора» й невпинно роблять свою чорну справу.

І не тільки розповідати про всі існуючі  ризики, а й поширювати дуже важливі рекомендації щодо недопущення втрат здоров’я через непоінформованість людей з такого приводу.

Люби, Боже, правду: уже далеко не всі з нас належним чином ставляться до радіаційних викликів, котрі, повторюю, нікуди не поділися й сьогодні. І не після квітня 1986 року, як виявляється, з’явилися ці виклики (читай – проблеми), а ще з 60-х років минулого століття. Коли в СРСР внаслідок випробувань атомної зброї у стратосфері були радіоактивно забруднені величезні території деяких нинішніх пострадянських держав. Але сьогодні ми не про це.

Сьогодні доводиться говорити про злочинну байдужість  – насамперед, у владних ешелонах і навіть у наукових колах – до розв’язання породжених Чорнобильською катастрофою проблем не лише в Білорусі та РФ, а й в Україні. Наша держава в останні десятиріччя немало робить для того, щоб швидше стерти ці проблеми з пам’яті народу – в угоду поточним економічним інтересам власть імущих. Що означає – на шкоду генофонду української нації.

Але ж так не повинно бути! І лише одиниці світлих голів гостро розуміють це, а тому й постійно борються з такою недопустимою ситуацією. Один з прикладів  цього – життя і діяльність професора Юрія Івановича Бандажевського,  медика-вченого зі світовим ім’ям. З ініціативи якого та за підтримки міжнародної спільноти, зокрема, Європейської комісії  (уряду  ЄС), здійснюються у потерпілих  регіонах важливі проєкти з посилення охорони здоров’я людей, у першу чергу – дітей.

Готуючи до публікації в «Трибуні праці» інтерв’ю з ним, я вирішив, що буде правильним на   цьому  етапі нашої співпраці, аби  розповісти читачам (а багатьом – просто нагадати) про деякі факти з біографії вченого. Зокрема, про те, які випробування випали   йому на життєвому шляху та як він  нині наполегливо добивається   поставленої перед собою мети. Адже така розповідь про нього дасть змогу  краще усвідомити все те, до чого привертає сьогодні  увагу вчений.

Який, до речі, володіє ще й незаурядними організаторськими здібностями. В результаті  йому вдається не тільки вести велику дослідницьку роботу, а й реалізовувати на практиці масштабні проєкти, спрямовані на збереження здоров’я потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи людей, а особливо дітей. Як ось і останній такий, котрий він «пробиває» на рівні Європейського Союзу.

У минулому номері газети була опублікована друга частина інтерв’ю з Ю.І. Бандажевським.  Там він згадував  про те, що, як Почесний громадянин Парижа, отримав запрошення від нинішнього мера французької столиці Анн Ідальго на  офіційну зустріч   видатних людей, яким присвоєно таке почесне звання протягом 20 років від його встановлення. (А таких – лише три десятки осіб!..). Ця зустріч запланована на сьогодні, 10 грудня, – в Міжнародний день прав людини. Але у зв’язку з деякими об’єктивними причинами Юрій Іванович не зміг полетіти до Парижа. Отож він направив туди листа, а також відеозвернення до  учасників такого поважного зібрання відомих у світі діячів. Ось цей лист:

«Уважаемая госпожа мэр, дорогие друзья!

Выражаю Вам  искреннюю  благодарность за приглашение принять  участие  в мероприятиях в Париже 10 декабря, посвященных Международному дню защиты  прав  и свобод человека.

С этой высокой трибуны я хочу обратить  внимание  мирового сообщества   на людей, которые оказались жертвами радиационного воздействия в результате аварии на Чернобыльской атомной электростанции.

Этих людей   очень много, намного больше, чем зарегистрировано статистически. Многие из них даже не знают, что их жизненные проблемы, проблемы со здоровьем, связаны с радиационным воздействием.  Во многих случаях их права на защиту своего здоровья грубо нарушаются.

В Республике Беларусь властные структуры   отказываются признавать в полном объеме реально существующую проблему гуманитарной катастрофы, препятствуют проведению объективных научных исследований. 

На протяжении более 30 лет я  исследую эти последствия: вначале – на моей Родине – Республике   Беларусь, а затем  в Украине.              

В далеком  1990 году я приехал, по приглашению правительства Беларуси,  в  город Гомель – столицу радиационных территорий,  чтобы создать и организовать Гомельский государственный медицинский институт (в настоящее время – университет). Его создание  было обусловлено острой потребностью в медицинских кадрах в  районах Республики Беларусь, наиболее пострадавших от аварии на Чернобыльской атомной электростанции. А также необходимостью проведения научных исследований по изучению медицинских последствий  Чернобыльской катастрофы и путей их преодоления. Я руководил этим высшим медицинским учреждением с момента его открытия  1 ноября 1990 года  и до  момента  моего ареста  13 июля  1999 года. 

Вместе с моими коллегами и учениками за короткий период времени   мы создали полноценный центр по подготовке квалифицированных медицинских кадров, осуществили ряд очень важных научных исследований, позволивших  сделать заключение о негативном  воздействии на здоровье людей  радиационных агентов чернобыльского происхождения.

В своей работе мы уделяли наибольшее  внимание детям, проживающим на   пострадавших территориях.  Именно у них были выявлены серьезные  патологические изменения со стороны жизненно важных органов, связанные с воздействием радиации.  Я не мог молчать,  и в 1993 году официально  обратился в  белорусское правительство  с информацией о серьезной гуманитарной катастрофе, затрагивающей не только непосредственно ликвидаторов аварии, но и население, проживающее на территории, загрязненной радиоактивными агентами вследствие аварии на Чернобыльской атомной электростанции. Я просил  обратить внимание на то, что,  в «чернобыльских» районах люди страдают от постоянного радиационного воздействия, требовал проведения защитных мероприятий и  оказания  им необходимой социальной и медицинской помощи.

Мы  начали информировать  об этом общественность Беларуси и международное сообщество – на научных конференциях, через средства массовой информации,  публикациях в научных изданиях, видеообращениях. 

В 1999 году был создан  документальный фильм «Чернобыльское сердце», в котором отражена научная деятельность Гомельского медицинского института  по изучения медицинских последствий аварии на Чернобыльской атомной электростанции.

Но белорусские государственные функционеры старались заставить меня замолчать, угрожали.  А  13 июля 1999 года меня неожиданно  арестовали. Как мне стало известно, поводом для этого стало письмо в органы госбезопасности Беларуси, в котором меня обвиняли  в организации… государственного переворота в Беларуси. 

Когда  эта клевета не подтвердилась,  белорусские власти стали обвинять меня в коррупции, используя  приемы запугивания мнимых свидетелей.  Военная коллегия Верховного Суда Республики Беларусь приговорила меня  в 2001 году к  8 годам  лишения свободы. Находясь в местах заключения, я продолжал научный анализ результатов проведенных  ранее исследований.  Отдельные элементы этой работы отражены в моей книге «Философия моей жизни, тюремный дневник», которая издана в 2006 году во Франции.

Дорогие друзья! Для меня    большая  честь быть удостоенным звания Почетный гражданин Парижа, которое я получил, находясь в заключении.  

Благодаря  поддержке, которую оказали  мне парижане, мэрия  Парижа, правительства  и неправительственные организации Франции, а также,  многих  стран мира,  мне удалось  выстоять в тюремных условиях и продолжить свою научную и гуманитарную  деятельность в районах, страдающих от последствий  аварии на Чернобыльской атомной электростанции.

К сожалению, я не могу жить и работать  непосредственно в Беларуси, которую белорусские власти     заставили  меня покинуть  в 2006 году.

Находясь в изгнании,  за пределами Республики Беларусь,  я продолжаю свою деятельность  по  защите   здоровья  и жизни людей – жертв  Чернобыльской катастрофы. Вместе с моими коллегами и соратниками мы создали   в 2009 году   в Украине   координационный   аналитический центр  «Экология и здоровье», целью которого  является  оказание правовой и  медицинской помощи населению Украины и Беларуси, страдающему от  последствий аварии на Чернобыльской атомной электростанции, а также  анализ  воздействия этих последствий на экологическую и демографическую ситуацию. Эта организация явилась инициатором ряда крупных  социально-медицинских  проектов Европейского Союза и Франции, направленных на защиту здоровья  и жизни людей, проживающих  вблизи Чернобыльской зоны отчуждения.

Научный анализ результатов этих проектов  свидетельствует  о  серьезных нарушениях состояния здоровья детей  и взрослых  спустя 35 лет после Чернобыльской трагедии, приводящих к инвалидности и летальным исходам – отдаленным  неблагоприятным  последствиям    гуманитарной катастрофы  мирового масштаба. И сегодня  эти  люди здесь  – жертвы радиационного воздействия, они   нуждаются в социальной и медицинской помощи, защите их прав на здоровье и свободу говорить об этом.

Я призываю мировое сообщество оказать им эту помощь!

Хочу отметить то, что радиоактивные агенты чернобыльского происхождения, и не только (как пример – Фукусима), распространяются в настоящее время с воздушными потоками, водой, продуктами питания животного и растительного происхождения, древесиной на огромные расстояния  от места аварии. В связи с этим, жертвами  последствий ядерной катастрофы могут быть не только жители официально признанных  пострадавших  территорий, но и люди, которые даже не подозревают о радиационной опасности, которая угрожает их здоровью и жизни.

Мы должны сделать все возможное для  сохранения жизни на   Планете Земля!

Большое спасибо за внимание и  поддержку!

Юрий Бандажевский».

Знайомлячи  читачів «Трибуни праці» з  цим зверненням (публікуємо його в авторському перекладі з французької на російську), редакція сьогодні реалізовує свій задум: паралельно з публікацією інформації, котру надають – і ще надаватимуть – нашій газеті Юрій Іванович та його колеги-науковці, розповісти  й про найголовніші моменти його життя та  діяльності. Адже це дає можливість краще зрозуміти, що і як він робить для нас сьогодні з прицілом у завтра.

Про це «Трибуна праці» розповідатиме своїм читачам та всьому населенню нашого регіону і в подальших своїх випусках.

На знімку: професор Ю.І. Бандажевський з колегою-однодумцем доцентом Н.Ф. Дубовою.

Павло СМОВЖ.