А без газети як?..

Публікації Трибуни Праці

 

 

Нашій Іванківській районній газеті «Трибуна праці» виповнилося 90 років. Тож хочу поділитися деякими своїми думками з такого приводу.

І літ чимало спливло від її заснування, і подій відбулося за аж дев’ять десятиліть. Давно минули часи колективізації сільського господарства в Україні у тридцятих роках минулого століття, процеси якої  висвітлювались у «Червоному промені», і людські страхи перед війною  1941-1945 років. На час окупації Іванкова та району  фашистськими загарбниками газета, звісно, припиняла свою діяльність, та тільки-но Іванківщина була звільнена, знову стала виходити.

Раніше колектив редакції був набагато більший і виходила  вона тричі на тиждень. Журналісти бували всюди, висвітлювали діяльність трудових колективів району. Їхнього правдивого слова інколи боялись більше, ніж втрати премії, до них звертались, коли не можна було добитись правди у влади. Це була остання надія людей з вирішення наболілих питань. І їх з допомогою газети, в основному, вирішували. Величезну вагу мала газета і неабиякий авторитет. Бо виводила «на чисту воду» шахраїв, крадіїв, недобросовісних громадян.

Кореспондентам потрібно було бувати в усіх куточках району, особливо у період посівної кампанії, жнив, аби розповідати читачам про роботу працівників тваринницької і рослинницької галузей. Іноді з колгоспів виділяли для їх поїздки на село транспорт, іноді вони самі добирались. А ще в редакції був… свій коник з візочком і кучер. Працювали чітко, у стислі строки писали й публікували матеріали, оперативно висвітлюючи події в районі.

Свої дописи до «Трибуни праці» я почала подавати десь 40 років тому. Тематика їх була різною. Комусь вони подобались, комусь – ні, а дехто навіть погрожував мені після деяких моїх публікацій…Всяке було…

Проте в останні роки районні газети керівництву країни стали чомусь непотрібними. Але це тільки їм друкована преса, на жаль, не потрібна. Бо для читачів, особливо по селах, – це єдине джерело правдивої місцевої інформації. Інтернет, телевізор – то добре, але ж там інформація – про весь білий світ, про події в Україні, а місцевої, притому, регулярної  – майже немає.

А людям хочеться знати насамперед те, що відбувається в їхньому регіоні. Проблем скрізь дуже багато, тож усі хочуть знати, як вони вирішуються владою на місцях. Бо це стосується їх повсякдення.

На місцеві газети насідають, обрізають крила, лишають коштів. В результаті багато видань в Україні, особливо по районах, уже припинили своє існування. І процес такий продовжується.

Слава Богу, на Іванківщині завдяки ентузіазму, витримці, терпінню, надії, що все налагодиться, редактора «Трибуни праці» Павла Яковича Смовжа та сьогодні вже зовсім малесенького колективу редакції газету вдалося зберегти.  Тож кожен з нас має можливість хоч щось знати про те, що робиться в нашій ОТГ.

А без газети як?.. Ніяк! «Трибуну праці» читати цікаво. Тематика публікацій у ній – широка. Тут і цікаві та повчальні розповіді про наших земляків, і різні корисні поради, і кулінарні рецепти для господинь, і навіть різні смішинки та кросворди. Та найбільше інформації – про своє: рідне, доступне.

Раніше керівництво району звітувало в газеті про свою роботу. Звітували і освітяни, медики, працівники інших сфер. Населенню була потрібна і цікава така інформація. Але потім, коли пройшло роздержавлення друкованих ЗМІ й  закон зобов’язав владу співпрацювати з ними на платній основі – згідно з укладеними договорами про висвітлення її діяльності – наче відрізало: ані мур-мур… Відкинули газети, як кішка кошенят, від  фінансової підтримки – і живіть, як хочете…

Також до кожного державного та важливого професійного свята публікувалися вітання керівників району, підприємств, установ і організацій. Бо пам’ятали про людей,  вітаючи їх на сторінках газети. І враз усі замовкли. Люди просто шоковані. Як так?! Чому це все зникло?

Правда,  останнім часом бачу, що ситуація змінюється на краще.  Уже з’являються розповіді  про те, що робиться в нашій ОТГ. Про новоутворений Вишгородський район поки що мало пишеться, але, можливо, я щось пропустила…

Знаю: багато читачів «Трибуни праці»  сподіваються, що надалі в цьому плані піде ще краще. Що депутати й керівники Іванківської селищної ради, керівники району допомагатимуть нашому єдиному інформаційному виданню і словом, і ділом (коштами). Бо газета потрібна людям, вона повинна виходити й надалі.

Бажаю кожному члену редакційного колективу, аби все було гаразд у  житті. Міцного здоров’я вам усім та вашим родинам! Будьте всі щасливі! Миру всім нам! Вірю: буде ще відзначатись і 100, і 200 років з дня виходу першого номера нашої «Трибуни праці» (попервах – «Червоного променя»). Прийдуть інші покоління, інша плеяда журналістів, а газета – буде!

На знімку: найактивніші громадські дописувачі газети – учасники зустрічі в редакції з нагоди Дня преси. 1974 р.