Свій талант дарувала й Іванківщині…
Cвою розповідь про надзвичайно радісну й для мене подію хочу розпочати з поетичних рядків Анни Ігнатюк: «Україно моя! Таланти ти маєш, і лунають пісні, лине музика теж. А коли твій народ і співає, і грає, то це значить, що ти, Україно, живеш!».
Так, живе і процвітатиме, вірю, наша рідна Українаненька, бо має мільйони люблячих її працьовитих, талановитих людей. І серед великої когорти талантів є й чудова українка Валентина Анатоліївна СклярКондрашевська – віртуозбаяністка, співачкавокалістка, яка ось уже півстоліття дарує своє високе музичне мистецтво людям. Саме про неї й піде далі мова.
Нещодавно в її книгу життя вписана нова яскрава сторінка, датована 1 грудня 2021 року. Саме у цей день на урочистому засіданні Верховної Ради України було оголошено, що Валентині Анатоліївні СклярКондрашевській присвоєно почесне звання народної артистки України. Президент В. Зеленський привітав її з присвоєнням державної нагороди та особисто вручив ювілейну медаль «30 років незалежності України», подякувавши за її вагомий особистий внесок у розвиток української національної культури і світового мистецтва.
…Шлях до цього високого злету почався у неї з Донеччини. Там, у місті Артемівську, писалася перша сторінка книги її життя – в дружній робітничій сім’ї Склярів, де на радість усім народилась донечка Валентина. Мамині колискові та українські народні пісні западали в душу і серце дитини. Отож пізніше улюбленими уроками в школі були співи і музика.
У музичному училищі вона здійснила свою, ще з дитячих років, мрію – навчилась гри на баяні. Це їй легко давалось, бо мала талант від Бога. Потім був Київ – 5 років успішного навчання у Київській державній консерваторії, де ще більше розкрилося її обдарування. Тому лише в неї з усієї групи випускників у дипломі було написано: «Присвоєна кваліфікація: концертний баяніст».
Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.
Світлана ВОЄВОДСЬКА,
вчителька-пенсіонерка.
На знімках: під час виступу; після концерту “Неопалимої купини”: фото на згадку про зустріч випускників 10 класу Іванківської середньої школи (40 років) у 1997 році.