«УКРПОШТА»  ВЖЕ «ДІСТАЛА» ВСІХ!..

Блог редактора

 

Знаю, що нічого  не дасть це   моє чергове привселюдне обурення в газеті, але й мовчати теж не можу.

Минулого четверга, вкотре порушивши встановлений час виїзду з Іванкова в Бородянку (17-00), поштова ГАЗелька відбула туди на цей раз о 15-й годині. Не забравши з собою «Трибуну праці»  (вона була доставлена на Іванківське поштове відділення о 15-й годині 15 хвилин). В результаті газету повезли у Бородянський центр поштового зв’язку – для розсортування по селах Іванківщини – на добу пізніше: в п’ятницю після обіду, а не в четвер. Відповідно, назад в Іванків  її привезли в суботу й доставили тільки в ті села, у які машини «Укрпошти» заїжджають у цей день. А передплатники, яким мали доставити «Трибуну праці» у п’ятницю, залишились без газети і багатьом з них  вона потрапила в руки тільки через 4-5 днів – на нинішньому тижні.

У таких вже систематичних випадках найбільш непримиренні до будь-чиєї безвідповідальності   читачі газети «бомбардують» телефонними дзвінками…  редакцію. Й кожному з них доводиться пояснювати, що наше видання завжди виходить чітко по графіку. І має, згідно з діючим договором редакції з КМД «Укрпошта», теж доставлятися  по графіку. (Правда, визначеному поштовиками в односторонньому порядку й навіть не узгодженому з нами!).

А ще до редактора  іноді дзвонять начальники пересувних поштових відділень: теж із запитаннями, чому немає газети. Бо таке в них запитують здивовані або й обурені передплатники.

Цей останній факт змусив мене вкотре понервувати й сісти за  виклад своїх думок з такого приводу. Без добирання толерантних слів… Адже йдеться про багатьох земляків-читачів, які заплатили немалі на сьогодні гроші за можливість своєчасно отримувати й читати місцеву газету. І якої поштовики їм не надають регулярно.

Бардак (вибачайте!) в роботі поштового відомства «вилазить боком» насамперед сільському населенню. І все тому, що сьогоднішнє керівництво «Укрпошти» вважає: не пошта  існує для людей, а люди для неї – як джерело їхніх прибутків…

Сумно, що українцям з  цього корабля немає куди діватися, бо це відомство – монополіст у нашій державі стосовно надання своїх послуг на селі. Монополіст, який зовсім не хоче  думати  ще й про важливу соціальну функцію, котру завжди досі виконувала поштова служба. Про таке тут давно, як переконуємося,  забули й сьогодні чітко бачать  зовсім інше: де і які послуги населенню їм вигідно надавати, а де і що – не вигідно. Інтереси людей сьогодні не враховуються майже ніде, а тут – особливо.

Обурення більшості українців викликають і  мільйонні зарплати  керівників та  топ-менеджерів «Укрпошти» на фоні  мізерної оплати праці  (часто – меншої за мінімальний розмір зарплати в Україні)  нижчої ланки її працівників, зокрема, листонош.

Незадовільна робота поштового відомства з початком її реформування «дістала» не тільки  передплатників газет  по всій Україні, а й журналістів, насамперед – місцевих друкованих видань. (Повірте: знаю, що пишу і відповідаю за кожне своє слово). «Дістала»  неоперативною доставкою преси (по більшості населених пунктів – лише раз на тиждень!). «Дістала» безвідповідальністю багатьох поштових працівників через відсутність належної роботи з кадрами та елементарного контролю за їхньою роботою.

А звідси – й така робота, особливо – на «низах».

Водій та експедитор не хочуть думати про те, що, виїжджаючи до «своєї» Бородянки з Іванкова раніше встановленого графіком часу в четвер, вони цим самим наносять шкоду інтересам сотень передплатників місцевої газети. Працівниця пошти «під шафе», різко заявляючи прямо в очі редактору: «А мені ваша газета нах…ен не треба!..» (вибачайте, але це дослівно), теж не думає про інтереси земляків.

Дійшло до того, що керівник Бородянського ЦПЗ Олег Дмитренко вже не відповідає останнім часом на мої телефонні дзвінки. Бо знає:  буде неприємна розмова про скарги передплатників Іванківської газети…

Вважаю, що всі ці факти – яскраве свідчення ще й того, що з волі керівництва поштового відомства  №1 (як воно саме себе позиціонує) преса в Україні потрапила в категорію невигідних – для нього! – послуг населенню. А владним інституціям до такої ситуації байдуже: державі, схоже, не потрібні друковані ЗМІ. Отож і маємо те, що маємо.

Але ж преса, насамперед місцева, потрібна дуже значній частині громадян України!

…Хочеться сподіватися, що  ця  моя публікація буде обговорена в колективі поштовиків Бородянського ЦПЗ і будуть вжиті конкретні заходи щодо належної доставки преси її передплатникам. Очікую від Олега Леонідовича письмову відповідь редакції «Трибуни праці» як офіційне підтвердження його серйозних намірів покращити роботу на дорученій  йому ділянці. Самоуправство водіїв чи експедиторів, невиконання ними своїх службових обов’язків, зокрема, недотримання  графіків руху автотранспорту – це не наслідки чи результати реформування поштового відомства. Це негативні прояви так званого суб’єктивного фактору. На який можна і треба впливати керівникам на будь-якому рівні, навіть найнижчому!

Можлива «гра в мовчанку» з такого приводу, ігнорування справедливих зауважень буде  свідчити про  небажання змінювати ситуацію на краще. Й тоді постане ряд інших питань, зокрема, й про відповідність самого керівника займаній ним посаді…

Павло СМОВЖ.