З ювілеєм, колеги­земляки!

Публікації Трибуни Праці

 

Моїй рідній «районці» – Іванківській районній газеті «ТРИБУНА ПРАЦІ» – 90 літ!

Її перший номер побачив світ 20­го січня 1932 року, коли мене, звісно, ще й на світі не було. Щоправда, називалася тоді газета «Червоний промінь», і лише з березня 1963­го – «Трибуна праці».

Вперше я переступила поріг редакціі, коли навчалася ще у третьому класі. Тоді принесла свою першу шкільну замітку. І згодом її надрукували в газеті – з легкої руки у подальшому моєї наставниці, заввідділом газети Софії Архипівни Гаркуші.

З того часу про усі значущі події  шкільного життя я почала дописувати для газети. Була комсомольським ватажком у школі, тому доводилось організовувати цікаві шкільні заходи, а потім розповідати про них у газеті. Це мене захоплювало, додавало наснаги, мотивувало до глибоких знань з української мови, до творчості.

Свої замальовки, замітки зберігаю і дотепер!  Скажімо, одна з них, яку ви бачите на світлині, називалася «А ДЕ ДІЛИСЯ ТЕПЛІ СЛОВА?». Уже в той час я не злюбила… чиновників з міліції. За що? Прочитайте!..

Немало галасу наробила та  замітка за підписом Ніни ГОНЧАРУК (це моє дівоче прізвище). Довго розповідати, про що йшлося, скажу про результат: аж на бюро райкому партії роглядали ту мою розповідь у газеті. Й мусили керівника райміліціі вибачитись перед нами –16­річними громадянами України за неувагу…

Й це лише один із епізодів юнкора «Трибуни праці».

Саме ця газета дала мені направлення на навчання у Київський університет ім Т. Шевченка на факультет журналістики. Тож  дякую тобі, дорога моя «районка», що повірила в мене, дала дорогу у велику журналістику!

З гордістю доповідаю: 46 років журналістської роботи віддала, працюючи в ефірі Київського обласного радіо, яке згодом стало називатися «Голос Києва» Українського радіо.

Дорогі колеги з рідної «Трибуни праці», де  редактором уже понад 36 років працює талановитий журналіст і книговидавець Павло Смовж! Щиро вдячна вам за запрошення на урочистості, що відбулися  у п’ятницю 21 січня. В усі попередні роки приїздила, а цього року (так склалися обставини) не змогла цього зробити. Але я була подумки з вами!

Радію  славному 90­літньому ювілею газети. Знаю, як вам нелегко у цей час видавати її: скрута з фінансами, з журналістськими кадрами, бракує спонсорської підтримки і т.д.

Та переконана, що газета ЖИТИМЕ! Бо ж ваше слово стоїть на сторожі демократії, високої духовності та моралі. Його щотижня чекають ваші вдячні передплатники.

Бажаю, щоб на сторінках «Трибуни праці» ніколи не згасав вогник віри і правди, оптимізму, любові до рідного поліського краю та України! Здоров’я вам і процвітання, енергії та бадьорості, журналістської творчості, повного гаманця і вдячного читача! Нехай урочистості додадуть вам натхнення писати об’єктивно історію Іванківської громади, рідного краю, України та видавати найкращу місцеву газету «ТРИБУНА ПРАЦІ»!

З ювілеєм, колеги­земляки!

З повагою – Ніна КАРПОВЕЦЬ

(ГОНЧАРУК),

заслужений журналіст України.

На знімках: Ніна Григорівна на східцях нашої редакції; згадувана замітка в «Трибуні праці», що наробила тоді «шуму»…