З ювілеєм, колегиземляки!
Моїй рідній «районці» – Іванківській районній газеті «ТРИБУНА ПРАЦІ» – 90 літ!
Її перший номер побачив світ 20го січня 1932 року, коли мене, звісно, ще й на світі не було. Щоправда, називалася тоді газета «Червоний промінь», і лише з березня 1963го – «Трибуна праці».
Вперше я переступила поріг редакціі, коли навчалася ще у третьому класі. Тоді принесла свою першу шкільну замітку. І згодом її надрукували в газеті – з легкої руки у подальшому моєї наставниці, заввідділом газети Софії Архипівни Гаркуші.
З того часу про усі значущі події шкільного життя я почала дописувати для газети. Була комсомольським ватажком у школі, тому доводилось організовувати цікаві шкільні заходи, а потім розповідати про них у газеті. Це мене захоплювало, додавало наснаги, мотивувало до глибоких знань з української мови, до творчості.
Свої замальовки, замітки зберігаю і дотепер! Скажімо, одна з них, яку ви бачите на світлині, називалася «А ДЕ ДІЛИСЯ ТЕПЛІ СЛОВА?». Уже в той час я не злюбила… чиновників з міліції. За що? Прочитайте!..
Немало галасу наробила та замітка за підписом Ніни ГОНЧАРУК (це моє дівоче прізвище). Довго розповідати, про що йшлося, скажу про результат: аж на бюро райкому партії роглядали ту мою розповідь у газеті. Й мусили керівника райміліціі вибачитись перед нами –16річними громадянами України за неувагу…
Й це лише один із епізодів юнкора «Трибуни праці».
Саме ця газета дала мені направлення на навчання у Київський університет ім Т. Шевченка на факультет журналістики. Тож дякую тобі, дорога моя «районка», що повірила в мене, дала дорогу у велику журналістику!
З гордістю доповідаю: 46 років журналістської роботи віддала, працюючи в ефірі Київського обласного радіо, яке згодом стало називатися «Голос Києва» Українського радіо.
Дорогі колеги з рідної «Трибуни праці», де редактором уже понад 36 років працює талановитий журналіст і книговидавець Павло Смовж! Щиро вдячна вам за запрошення на урочистості, що відбулися у п’ятницю 21 січня. В усі попередні роки приїздила, а цього року (так склалися обставини) не змогла цього зробити. Але я була подумки з вами!
Радію славному 90літньому ювілею газети. Знаю, як вам нелегко у цей час видавати її: скрута з фінансами, з журналістськими кадрами, бракує спонсорської підтримки і т.д.
Та переконана, що газета ЖИТИМЕ! Бо ж ваше слово стоїть на сторожі демократії, високої духовності та моралі. Його щотижня чекають ваші вдячні передплатники.
Бажаю, щоб на сторінках «Трибуни праці» ніколи не згасав вогник віри і правди, оптимізму, любові до рідного поліського краю та України! Здоров’я вам і процвітання, енергії та бадьорості, журналістської творчості, повного гаманця і вдячного читача! Нехай урочистості додадуть вам натхнення писати об’єктивно історію Іванківської громади, рідного краю, України та видавати найкращу місцеву газету «ТРИБУНА ПРАЦІ»!
З ювілеєм, колегиземляки!
З повагою – Ніна КАРПОВЕЦЬ
(ГОНЧАРУК),
заслужений журналіст України.
На знімках: Ніна Григорівна на східцях нашої редакції; згадувана замітка в «Трибуні праці», що наробила тоді «шуму»…