Пропонуємо увазі читачів   краєзнавчу розвідку нашого земляка Володимира Кожем’яченка. Це – фрагменти історії  його рідної Соснівки. Подаючи  ґрунтовну статтю, а також дві його поезії, не можна не сказати хоч коротко про їх автора. Тому я й попросив його повідомити редакції деякі  біографічні дані про себе. Аби читачі мали уявлення про людину, яка цілеспрямовано займається такою серйозною і нелегкою справою – дослідженням минувшини свого краю.

Ось що написав мені Володимир.

«Народився я в селі Соснівка. Маю вищу юридичну освіту. Працював суддею Києво­Святошинського райнарсуду. Тривалий час працюю адвокатом у Києві та області. Пишу авторські  пісні на власну музику і тексти. Записав і видав музичний альбом “Я звідси родом” у 2011 році, в якому звучать пісні “Моя Соснівка”, “Феневицький край” та інші.

Особливим захопленням є написання пісень про різні села. Такі пісні вже крокують своїм життям і виконуються музичними колективами цих сіл: як той же “Феневицький край”, “Бузова” Бучанського району, “Черевки” – Згурівського. На пісню “Святопетрівське” виготовлено відеокліп. Подібний відеокліп готується і на пісню “Моя Соснівка”. 2013 року видав книгу поезій “Я звідси родом”.

На час реалізації цих проєктів ще не повністю вийшов з лещат російськомовності. Та все  з часом стає на свої місця, і вже мною написана низка україномовних пісень. Нині підготував до друку нову книгу поезій.

Кілька разів брав участь в Іванківському районному фестивалі військово­патріотичної пісні, щоби хоч якось підтримати свою Соснівку. Завершую працю над книгою про село Оцитель (нинішня назва – Соснівка) з грунтовним вивченням архівних матеріалів. Фактажу зібрано і збирається чимало, в тому числі й про Іванківщину  XIX­XX століття.

Проживаю в Бучанському районі (бувшому Києво­Святошинському). В Соснівці є мамина хата, яку колись збудував мій дід Петро Нестерович. А поруч росте 170­річний ясен зі стовбуром 3,5 метра в обхваті, якого посадив мій прапрадід  Артем Федорович, коли в 1853 році народився мій прадід Нестор Артемович. Тож теми родоводу, рідного села і краю мені небайдужі. А допис про Оцительську гуту – це фрагмент з книги про Оцитель. Будемо разом відкривати землякам сторінки нашої спільної історії.

А Вам, Павле Яковичу, велика шана і повага за те, що Ви започаткували і очолили вкрай необхідну краєзнавчу справу в нашому регіоні у своїх книгах».

Цю розповідь Володимира Йосиповича ми подаватимемо в кількох номерах газети – через значний  розмір тексту. Сподіваємось, така публікація зацікавить усіх небайдужих до історії нашого рідного краю.

Павло СМОВЖ.

1. Скляний завод в Оцителі

Ми всі наввипередки крокуємо дорогами життя у вирі своїх повсякденних потреб і бажань, втілюючи свої мрії щодо майбутнього. І в цій гонитві не завжди знаходиться час зупинитись і оглянутись назад – в те далеке минуле, з якого, так, як і ми, прямували в своє майбутнє наші предки, передаючи нам естафету поколінь.

Але все ж, врешті­решт, настає час, коли незнання нашого далекого минулого нависає гнітючим тягарем невідомості, пелену якої хочеться скинути і постати в новому, усвідомленому знанні всього того, що було сховано за цією пеленою.

Бо саме таке знання є фундаментом для власної, родової, національної самоідентифікації і побудови гармонійного сьогодення на шляху до ще кращого майбутнього. З цією метою і звертаємось ми до усіх можливих джерел інформації.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Володимир КОЖЕМ’ЯЧЕНКО.