«НЕ ВОЗІТЬ  НАМ ПРОДОВОЛЬЧУ ГУМАНІТАРКУ…»

Блог редактора

 

Кілька днів тому в редакцію «Трибуни праці» зайшли три бабусі з Іванкова, жительки вулиці Поліської – Голуб Л.І., Пархоменко Н.В. та Чередніченко В.П. Прохання їхнє виглядало, з одного боку, незвично начебто, а з іншого – й логічно.

«Ми прийшли до вас, – почали говорити, –  щоб ви написали про нашу думку в газеті. А ще довели її до місцевої влади. Не треба вже возити в Іванків гуманітарні продукти. Хіба ще, може, по селах  – тих, жителі яких постраждали найбільше. На сьогодні уже все є в магазинах і на базарі. Ми отримуємо пенсії, хоч і невеликі, але на які прожити можна. Краще всю таку допомогу направляти нашим захисникам, які воюють з рашистами…».

Далі в розмові жіночки стали розповідати мені відомі багатьом факти. І про те, як дехто з наших людей, не маючи, як то кажуть, совісті, ходив по кілька разів на день у черги на центральну площу селища за різною гуманітаркою  і запасся продуктами та іншим, що привозили волонтери-благодійники, «на кілька років уперед» (фраза моїх відвідувачів). І про те, що вже дещо з таких чиїхось запасів продається в магазинах (зокрема, наводили факти про консерви). І про інші речі, які нині на слуху в Іванкові…

Звичайно ж, я звернувся за інформацією на таку тему до відповідних джерел.

– З 18 квітня, – говорить Ірина Отрошенко, представник волонтерської групи, члени котрої ще й досі працюють з гуманітаркою, – ми  припинили видачу  продовольчої допомоги жителям  Іванкова. До травня  розподіляли та розвозили – в основному, продуктові набори –  по селах. А потім стали направляти її лише військовим, які дислокуються на нашій території. Поставок зараз уже мало, але ми  знаємо проблеми наших захисників і вишукуємо те, що їм потрібно першочергово.

Паралельно члени нашої волонтерської групи, та ще добровільні помічники, які приходять до нас щодня, плетуть захисні сітки для ЗСУ.

Раніше в нас тут працювало щодня  до 150   волонтерів, тепер залишилось 18.

Пропоную увазі читачів кілька  фото, які я робив у різний час в фойє селищного Будинку культури. Роблю це з єдиною метою: аби краще розуміли той обсяг роботи, котрий виконували місцеві волонтери, обробляючи великі партії різноманітної гуманітарної допомоги, що стала надходити в Іванків після де окупації 1 квітня ц.р. Й виконують  тепер, коли потік гуманітарки зменшився, але на порядок денний постали інші, не менш актуальні, питання.

Це я про виготовлення маскувальних сіток для потреб військових. Вони нині дуже затребувані, отож дві групи іванківських волонтерів – у Будинку культури та ЦСПР – тепер інтенсивно займаються і такою роботою. Кілька фото  про це важливе заняття та розповідь про наших земляків, які віддають цьому багато свого часу, я опублікую в наступному номері газети.

Звичайно, оцінки волонтерської діяльності з боку різних  людей були, є досі й будуть теж різними ще, очевидно, довгенько. Притому, кардинально різні оцінки. Адже одні з розумінням сприймають таку громадську діяльність, інші знаходять приводи для… осудження й критики. Тобто, все, як завжди: і незадоволені є, й розуміючих багато. Але об’єктивність і справедливість змушують мене висловити власну точку зору.

Скрізь треба бачити мотив. І завжди намагатися розуміти причини, що спонукають когось діяти так або інакше. У даному випадку слід належним чином – вдячно! – оцінювати життєву позицію і поведінку людей, які відгукнулись на чужу біду і  намагаються всіляко допомагати в ній іншим. Не зважаючи при цьому на чиїсь пересуди: заздрісники і недоброзичливці, на жаль, є скрізь і завжди…

Я б  хотів побачити, як би вели себе в такій ситуації ті, хто зараз поширює часом нісенітні плітки!..

А ще хочу подякувати тим трьом жіночкам, згадуваним на початку цієї статті. А також усім, хто мислить подібно: за їхню правильну життєву й громадянську позицію.

Багато говорити про це не треба: ви мене, сподіваюсь, розумієте, шановні земляки.

Павло СМОВЖ.

 

Залишити відповідь