ВИ ЇСТИ ХОЧЕТЕ, МИ – ЖИТЬ!

Публікації Трибуни Праці

 

Кричать голодні – “Поможіть!

Порти давайте розблокуєм!”

Вам Україна не болить:

“Міста всі потім відбудуєм,

Ви лише дайте нам зерна:

На п’яти голод наступає…”

А те, що в нас іде війна,

Від куль щодня хтось помирає,

А те, що в нас крадуть зерно,

Вивозять фурами до себе –

Ці факти вам, ніби кіно?

То ж не у вас палає небо!..

А як родину повернуть?

Ні чоловіка, ні дитини…

Жінки собі волосся рвуть,

Чорну вдягаючи хустину.

Як не своє, то не болить?

Своя сорочка ближча тілу.

Ви їсти хочете, ми – жить!

Хіба вам є до того діло?

Загородили ми грудьми

Весь світ. Тож не ховайте очі:

Ми вберегли вас від війни,

Лише у нас тривожні  ночі.

Немає у людей житла,

Зруйновані міста і села.

Щодня могили і тіла

Усіх, які за вас померли.

Бо то на нас цей звір пішов.

Коли б його не зупинили –

Уже й до вас би теж прийшов

І вже б у вас росли могили.

Цей звір роками кров смоктав

І сіяв смерть, а всі мовчали.

Його здолати час настав,

Бо зовсім не на тих напали!

Та замість нам допомогти

Здолати зло  та жити в мирі,

Відкрити просите порти,

Піти на поступки росії.

А як же ми? Усі мовчать…

Лунають лиш слова красиві.

Ракети нам щодня летять,

А ви з родинами… Щасливі…

Минула ця страшна весна

І літо, літо на порозі.

Чи є в тім світова вина,

Що нас тримають у облозі,

Що в нас “котли” і геноцид,

Що нас з лиця землі стирають?

Нас просто знищують, як вид,

Бо сил здолати нас не мають.

Ви мовчите… Вам би зерна…

Що трапилось

з цим білим світом?

Бажаю вам, щоб крик –

“Війна!”

Не чули ви і ваші діти.

Віолетта КРАВЧЕНКО.

Залишити відповідь